Піти непомітно не виходило: стежка була вузькою, а люди вже помітили їх. Попереду йшов кремезний чоловік років сорока, поруч — жінка в пухнастому шарфі й маленька дівчинка в яскраво-рожевому комбінезоні. Микола зупинився й наказав Грому сісти. Пес послухався, хоча вуха відразу насторожилися.
Чоловік назвався Степаном Левченком, представив дружину Марину та шестирічну доньку Софію. Їхній будинок стояв за невисоким перевалом. Степан говорив просто й доброзичливо, ніби зустріч на лісовій стежці була найзвичнішою справою. Микола відповів коротким вітанням. Від довгого мовчання голос прозвучав хрипко.
Микола бачив цю родину здалеку кілька разів — улітку біля дороги, восени біля старого мосту, — але завжди змінював маршрут, щоб не розмовляти. Тепер відступати було нікуди. Степан тримався спокійно, Марина не розглядала шрам, а дівчинка нетерпляче переминалася в снігу. Нічого небезпечного не відбувалося, і все ж тіло Миколи реагувало так, ніби перед ним зачинявся єдиний вихід.
Софія майже не дивилася на похмурого незнайомця. Уся її увага належала вівчарці. З-під шапки вибивалися світлі кучері, а в очах не було ані краплі настороженості. Дівчинка сказала, що пес дуже гарний, і спитала, чи можна його погладити.
Микола поспішно відмовив. Гром звик лише до нього, міг злякатися й укусити. Господар натягнув повідець, чекаючи гарчання, але собака повівся інакше. Він опустив голову, притис вуха й тихо заскавулів, а потім завиляв хвостом і сам потягнувся до дитини.
Софія наблизилася повільно, як підказала мати, дала Грому понюхати рукавицю й провела долонею по густій шерсті. Пес заплющив очі, підставив шию й задоволено зітхнув. Той, хто ще недавно сприймав людську руку як зброю, без вагань довірився маленькій незнайомці.
Марина усміхнулася й зауважила, що собака зовсім не злий, а напрочуд розумний і спокійний. Микола не знайшов відповіді. Він дивився, як Гром спілкується з дівчинкою, і відчував незручну суміш гордості й сорому. Пес, який пережив зраду, виявився готовим до світу раніше за свого господаря.
Степан розповів, що вони повертаються додому, де вже розтоплена піч і готові гарячий чай із ягідними пирогами. Він запропонував Миколі зайти разом із собакою, зігрітися й познайомитися як слід. Сусід говорив без прихованої цікавості й не ставив запитань про шрам.
Але Микола почув у запрошенні загрозу. В уяві миттєво постали розмови про минуле, службу й причину самітництва. Серце пришвидшилося, горло стиснулося. Просте людське тепло наблизилося надто близько, і чоловік відчув, як звичний захист починає руйнуватися…
