Пологи почалися на шостий день після порятунку, близько четвертої ранку. Мар’яна прокинулася від того, що живіт став твердим і важким, ніби його стягнули широким ременем. За кілька митей напруження відпустило. Біль був не різким, але наполегливим — наче зсередини її впевнено підштовхнули.
Вона натиснула кнопку виклику.
Ніна увійшла сонна, на ходу поправляючи халат. Одного погляду на пацієнтку вистачило, щоб утома зникла. За хвилину медсестра вже дзвонила Людмилі Степанівні.
Акушерка жила неподалік і прийшла за десять хвилин. Поверх нічної сорочки був накинутий халат, волосся зібране нашвидкуруч, у руці — незмінна робоча сумка, завжди готова біля дверей. Людмилі Степанівні було п’ятдесят вісім, сорок років вона приймала пологи. Її долоні пам’ятали тисячі пологів і вміли розпізнавати те, що жінка ще не встигала сказати.
Після огляду акушерка насупилася.
— Давно почалося?
— Щойно. Була одна перейма.
Людмила Степанівна перевірила ще раз.
— Розкриття повне. Після однієї перейми такого не буває.
Однак тіло не збиралося сперечатися з досвідом. Голівка дитини вже опускалася, процес ішов стрімко й водночас правильно.
— Тужитися хочеться?
— Так.
— Тоді слухай мене й дихай спокійно.
Мар’яна кивнула. На її обличчі не було паніки. Вона зосередилася так, ніби треба було виконати важку, але давно знайому роботу.
Усе скінчилося за одинадцять хвилин.
Пізніше Людмила Степанівна згадувала ці пологи неохоче. За чотири десятиліття їй траплялися випадки легкі, важкі, довгі, стрімкі, щасливі й страшні. Але ніколи ще тіло породіллі, яка народжувала вперше, не працювало з такою точністю. Мар’яна не кричала, не металася, не втрачала ритму. Її тіло ніби саме знало послідовність і не потребувало підказок.
Акушерка все одно командувала за звичкою: вдихнути, затримати дихання, ще раз. Але відчувала, що лише супроводжує рух, який уже почався, подібний до води, що знайшла шлях між камінням.
Хлопчик з’явився легко.
Першими Людмила Степанівна побачила не обличчя, а очі.
Вони були відкриті. Не примружені від яскравого світла й не блукали безтямно, як у новонароджених. Темні, вологі, величезні очі дивилися просто на акушерку. Потім дитина повернула голову з несподіваною впевненістю й перевела погляд на матір… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
