Наступні тижні були схожі не на щасливий фінал, а на важке прибирання після пожежі. Спочатку знаходиш головне: живі. Потім бачиш, що все вкрите кіптявою, і запах ще довго не піде. Сергій проходив обстеження, відновлював документи, давав свідчення. Лікарі говорили про наслідки травми, провали пам’яті і тривожний розлад. Він попросив поки не повертатися додому: «Боюся прокинутися вночі і не зрозуміти, де я».
Кіра вперше побачила його в кімнаті для зустрічей. Перед цим вона пів години вибирала сукню, потім сховала в кишеню цукерку «для тата, якщо він худий». Сергій сидів біля вікна, згорбившись. Побачивши доньку, встав так різко, що перекинув стілець.
— Ти справді мій тато? — спитала Кіра з порога.
— Справді. Тільки я тепер трохи інший.
— А пам’ятаєш будиночок із коробки?
Він зблід. Лєна вже хотіла втрутитися, але Сергій повільно усміхнувся.
— У будиночка дах падав. Ми підпирали його ложкою.
Кіра підійшла, торкнулася браслета, перевірила намистину з літерою «К». Потім обійняла його за шию і завмерла. Сергій тримав її обережно, як крихку чашку, яку вже одного разу розбили. Лєна стояла поруч і не заважала. Їй хотілося записати цю мить на телефон, але вона не дістала його: надто багато в їхньому житті вже вирішив випадковий знімок.
Волонтерська нестача теж розплуталася. Підробна накладна списувала на Лєну коробки з продуктами і речами в день, коли вона була в школі. Камери складу показали Яну біля службового входу з чужою перепусткою, а потім — машину, куди вантажили частину коробок. Алла Іванівна прийшла до Лєни з тортом і червоними очима.
— Пробач, що я повірила папірцям швидше, ніж тобі.
Лєна не стала зображати великодушність.
— Мені було дуже боляче.
— Знаю.
Вони пили чай мовчки. Потім Алла Іванівна дістала новий бейдж волонтера. Лєна не взяла його одразу; ще не знала, чи зможе знову стояти на складі під чужими поглядами. Але бейдж не прибрала…
Вадима затримали не так красиво, як буває в кіно. Спочатку його викликали, відпускали, знову викликали. Він писав скарги на Катю, слідчого, охорону, Лєну. Стверджував, що Сергій сам переховувався від боргів, що запис змонтований, що брата він «підгодовував із жалю». Але чим більше Вадим говорив, тим більше плутався.
Яна протрималася менше. Коли експертиза показала, що розписку підроблено, а на накладних знайшли її підписи, вона почала перекладати провину на чоловіка. Розповіла, де друкували фіктивні папери, хто допомагав оформляти скарги, як Вадим дізнався про живого Сергія через знайомого з притулку для бездомних і вирішив використати його страх. Справжньою причиною були квартира, гроші по майстерні і частка в приміщенні, де Сергій до зникнення ремонтував обладнання.
Квартирну справу закрили. Рішення суду про оголошення Сергія померлим скасували, вимоги Вадима залишили без задоволення, обмеження з житла зняли. Катя принесла копії документів особисто і сказала, сміючись від утоми:
— Тепер можеш законно видихнути.
Лєна спробувала — і не змогла. Тіло звикло чекати удару. Вона ще здригалася від домофона і перевіряла замки. Навіть коли в поштовій скриньці лежали звичайні квитанції, серце встигало впасти: раптом нова скарга, новий позов, новий гидкий папірець із чужим підписом.
На роботу її повернули. Директор вибачився в кабінеті і запропонував «не піднімати хвилю». Лєна подивилася на нього і вперше не проковтнула образу.
— Хвилю піднімала не я. Дітям я потрібна, тому повернуся. А батькам ви напишете самі, що звинувачення не підтвердилися.
Він написав. Сухо, офіційно, в загальний чат. Кілька мам надіслали вибачення, хтось обмежився смайликом із квіткою. Лєна відповідала не всім. Вона зрозуміла, що має право не полегшувати чужу совість…
