Наступного дня Леся сховала диктофон під пасажирське сидіння в машині Макара. Серце в неї калатало так сильно, що вона боялася видати себе самим лише диханням. Вона знала: наречений рідко наводив лад у салоні, під сидіннями в нього валялися старі чеки, якісь ганчірки, порожні упаковки, тож маленька коробочка могла пролежати там непоміченою. І все ж, коли Макар відчинив дверцята машини, Леся ледь не сказала правду. Але промовчала.
За добу вона забрала пристрій назад. Їй хотілося якнайшвидше покінчити з цією неприємною затією: прослухати запис, переконатися, що там нічого страшного, і показати матері, наскільки та була несправедливою. Леся зачинилася у своїй кімнаті, вставила навушники і почала перемотувати порожні уривки, аж поки нарешті в записі не зазвучали голоси.
У кімнаті було тихо, але ця тиша лише посилювала напруження. За стіною мати рухала посуд на кухні, десь на вулиці грюкнули двері під’їзду, а Леся сиділа на краю ліжка і почувалася так, ніби збирається перейти межу, після якої вже не можна буде повернутися назад. Вона кілька разів знімала навушники, переконуючи себе, що ще не пізно все стерти і забути. Але потім знову надягала їх, бо незнання виявилося не легшим за правду.
Вона відразу впізнала Макара. З ним були двоє приятелів. Одного, Руслана, Леся впізнала одразу; другого вона раніше майже не помічала. Спочатку вони говорили про ремонт машин, про якихось знайомих, сміялися. Нічого особливого. Але Лесі стало неприємно майже відразу. Голос Макара без неї звучав інакше: різкіше, грубіше, з лінивою насмішкою. Він відпускав такі жарти, від яких у неї палали вуха. Раніше вона думала, що він просто буває прямолінійним. Тепер же вперше відчула до нього не захоплення, а бридку незручність.
Вона вже хотіла вимкнути запис. Їй здавалося, ще трохи — і вона почує те, чого не зможе забути. Але пальці не рухалися. У цей момент Руслан раптом сказав:
— До речі, раз уже про дівчат заговорили. Бачив я днями твою колишню, Дарину. Живіт у неї вже такий, що скоро народжувати.
Леся завмерла.
— Та нехай робить що хоче, — ліниво відповів Макар. — Мене це давно не хвилює. У мене тепер дівчина краща. Правда ж?
У машині голосно зареготали.
— Дарина, між іншим, була зі своїм боксером, — вів далі Руслан. — Але як мене побачила, одразу вся зблідла.
— Пам’ятає, значить, як я її вчив, — усміхнувся Макар. — От і тремтить навіть від моїх знайомих.
У Лесі похололи долоні.
— Та нехай той її спортсмен тепер дитину ростить, — додав Макар. — Головне, ж знає, що дитина не від нього. Від цього навіть смішно стає.
— Ну так, підібрав вагітну від іншого, — хмикнув другий приятель. — Терплячий хлопець.
— Русе, а де ти її бачив? — спитав Макар після короткої паузи. — Цікаво було б подивитися, як вона на мене самого відреагує.
— У старому кварталі, біля її дому. Ти знаєш, у мене там тітка живе. Я матір від неї забирав.
— Ні, туди я більше не полізу, — Макар коротко розсміявся. — Не хочу знову мати неприємності. У мене скоро весілля.
На цьому розмова майже закінчилася. За звуками Леся зрозуміла, що машина зупинилася, дверцята грюкнули, чоловіки вийшли. Далі на записі були лише шуми, радіо і рідкісні короткі фрази. Але почутого виявилося досить.
Вона сиділа нерухомо, забувши зняти навушники. Груба мова Макара ще якось могла вкластися в її колишні виправдання: мовляв, чоловіки в компанії часто поводяться гірше, ніж поруч із жінками. Але розмову про Дарину пояснити було неможливо. Виходило, колишня дівчина Макара була вагітна від нього. А він не просто не збирався допомагати їй — він говорив про неї з глузуванням, наче про чужу неприємність, якої вчасно зумів позбутися.
Найстрашнішим було навіть не те, що він приховував минуле. Страшнішою виявилася байдужість. Леся кілька разів подумки поверталася до його слів, намагаючись знайти в них хоч крихту розгубленості, жалю, незручності, але чула лише самовдоволену насмішку. Ще вчора вона вірила, що за грубістю Макара є якась чоловіча прямота, невміння гарно говорити, важке дитинство. Тепер ці виправдання розсипалися одне за одним. Людина, здатна сміятися з жінки, яка чекає від нього дитину, вже не здавалася сильною. Вона здавалася порожньою і небезпечною.
Леся не знала, що робити. Розповісти матері? Тоді доведеться зізнатися, що та мала рацію. Спитати Макара напряму? Але як пояснити, звідки вона все дізналася? Він не пробачить підслуховування. І якщо він так легко сміявся з чужого страху, що буде, коли розлютиться на неї?
Увечері Галина Степанівна спитала про диктофон. Леся збрехала, що ще не встигла забрати його з машини. Брехня далася важко, але зізнатися вона не змогла. Уночі вона майже не спала. Перед очима стояло одне: вагітна незнайома дівчина, яка блідне при вигляді приятеля Макара, — і все всередині в неї похололо…
