Спустившись пожежною драбиною, Оксана перетнула подвір’я й попрямувала до овочесховища. Біля довгої приземкуватої будівлі стояла вантажівка, з якої робітники вивантажували ящики з пляшками. Вадим, одягнений у дорогий плащ і хутряну шапку, роздратовано вичитував водія. Він курив і розмахував руками, не помічаючи заграви у вікнах адміністративного корпусу.
Оксана зупинилася в тіні ангара й витягла з речмішка коротку залізну трубу. Вона дочекалася, поки робітники підуть по нову партію, потім неголосно покликала Вадима. Гнатюк здригнувся й машинально поліз до кишені. Упізнавши жінку, він завмер.
Спершу Вадим заговорив майже лагідно. Запропонував квартиру, машину, будь-які гроші й можливість почати життя заново, якщо Оксана припинить «дурниці». Вона спитала, яким майном він збирається оплатити смерть її матері й роки, проведені в камері. Гнатюк відповів, що тоді вибирав між собою і нею, а винна в усьому була сама система.
— Система не приходить уночі по зарплату робітників, Вадиме. Це зробили ти й Левченко. Не ховай свій вибір за великим словом.
З боку корпусу долинули крики. Вогонь уже виривався з кількох вікон, і люди кинулися шукати воду. Вадим озирнувся, побачив заграву й зблід. Він закричав, що там зберігаються важливі документи.
Оксана повідомила, що синій зошит тепер у неї. Вона перелічила кілька прізвищ і сум, щоб Гнатюк зрозумів: це не блеф. Коли Левченко дізнається про зникнення, зауважила вона, то насамперед вирішить позбутися не її, а людини, яка роками збирала на нього компромат. Вадим утратив самовдоволення так швидко, ніби з обличчя зірвали маску.
Він вихопив пістолет. Залізна труба опустилася на його зап’ясток раніше, ніж він устиг прицілитися. Зброя впала в багнюку, а Вадим зігнувся, притискаючи пошкоджену руку до грудей. Оксана не стала добивати його.
На мить вона побачила перед собою не впливового господаря складів, а колишнього Вадима — людину, яка завжди шукала виправдання в обставинах і була готова заплатити ким завгодно за власну безпеку. Пошкоджена рука змусила його зігнутися, але навіть біль не викликав каяття: він дивився не на палаючий корпус і наляканих робітників, а на кишеню, де зникла його страховка. Оксана зрозуміла, що жодна промова не змусить його добровільно визнати провину. Подіяти могли лише наслідки, яких Гнатюк стільки років уникав.
Вона назвала це першим внеском. Гнатюк втратить гроші, вплив і повагу людей, які сьогодні йому кланяються, а потім настане остаточний розрахунок. Оксана розвернулася й пішла між гаражами, поки охорона металася біля палаючого корпусу. Услід летіли лайка й обіцянки розправи, але ніхто не наважився стріляти поруч із ящиками легкозаймистого товару.
Зошит під одягом здавався гарячим. Оксана розуміла, що пожежа знищила не імперію, а лише одну кімнату й частину складу. Однак тепер Вадим не міг бути певним ні в покровителях, ні в підлеглих, ні в завтрашньому дні. Мисливець і жертва почали мінятися місцями.
За спиною тріщали балки, люди тягали воду, хтось уже вивозив уцілілі ящики. Оксана чула цей гамір і не обманювала себе: у вогні могли зникнути папери, корисні для майбутнього розслідування, тому головне вона винесла заздалегідь. Пожежа була ризикованим відволікальним маневром, а не очищувальним символом. Їй належало довести злочини документами, інакше Гнатюк легко перетворить згорілий корпус на привід оголосити її єдиною винуватицею всього, що відбувалося на заводі.
Вона зробила велике коло, пройшла вздовж залізничного насипу й сховалася в старому кінотеатрі. Колись там показували фільми й проводили шкільні ранки; тепер дах протікав, крісла вкрилися пліснявою, а екран наполовину відірвався від стіни. У підвалі збереглася суха комірчина без вікон. Оксана влаштувала там тимчасовий прихисток.
Тим часом Вадим повернувся до кабінету колишнього дитячого садка. Пошкоджену руку йому туго перебинтували, на столі стояла порожня пляшка міцного напою, а попільничка була переповнена. Навпроти сидів Руслан, той самий охоронець, якого Оксана зв’язала біля сейфа. Губа в нього була розбита, око запливло, і дихав він важко.
Гнатюк кілька разів змусив Руслана повторити, як одна жінка проникла до будівлі, що охоронялася, відчинила сейф і пішла із зошитом. Охоронець клявся, що не видав коду й навіть не встиг дістати зброю. Він казав, що Оксана рухалася надто швидко й явно знала розташування кімнат. Кожне пояснення лише дужче лютило Вадима.
Двері розчахнулися без стуку. Увійшов Павло Левченко — блідий, із перекошеною краваткою й пальтом, накинутим на плечі. Він повідомив, що із сейфа зник синій зошит зі старими записами про заводський метал. Якщо бодай одна сторінка вийде за межі міста, їм обом загрожують не лише посади й гроші.
Вадим відповів, що Оксана одна, без людей і серйозної зброї, а всі дороги вже перекривають. Левченко нагадав: ця «одна жінка» проникла на завод, винесла докази й принизила господаря на очах у підлеглих. Репутація Гнатюка тріснула, а сусідні угруповання неодмінно скористаються слабкістю. У кабінеті на кілька секунд запанувала важка тиша…
