Вадим вигнав Руслана й наказав зібрати кожного, хто вміє поводитися зі зброєю. Вокзали, гаражі, підвали й занедбані підприємства мали перевірити до світанку. За живу Оксану він пообіцяв дорогу машину, за синій зошит — місце свого заступника. Люди отримали її прикмети й роз’їхалися містом.
Левченко припустив, що втікачка може повернутися до старої майстерні батька, до колишніх знайомих або спробувати дістатися до старої судової справи. Він звелів виставити спостереження біля дому Галини й архіву, перевірити кладовище й опитати всіх, хто працював з Оксаною до арешту. Вадим слухав, але вже підозрював самого Левченка. Лише троє знали про деякі записи, і один із них тепер вимагав знищити зошит за будь-яку ціну.
У підвалі кінотеатру Оксана розклала здобич під світлом гасової лампи. Вона майже не спала останніми ночами, однак утома відступила перед ясністю, яку давали документи. За кожним числом стояв закритий цех, розорена родина або людина, посаджена за вигаданим обвинуваченням. Гнатюк роками записував чужі нещастя як доходи й витрати.
Серед паперів виявилася аудіокасета. Оксана вставила її в старий магнітофон, знайдений у підсобці, і почула голос Вадима. Він сперечався з кимось про частку Левченка, обіцяв прибрати покровителя, якщо той вимагатиме більше, і хвалився підписами на підроблених накладних. Гнатюк сам зберіг доказ власної зради.
Оксана вимкнула запис і прислухалася до вулиці. Повз кінотеатр проїхала спершу поліцейська машина, потім дві темні автівки. Вони шукали жінку в сірій ватянці. Вона зняла її, надягла чорну шкіряну куртку, забрану в охоронця на заводі, і сховала волосся під кепку.
Наступний удар мав позбавити Вадима не грошей, а впевненості у власній владі. Найприбутковішою й найпрестижнішою його точкою вважалося підпільне казино в підвалі центрального готелю. Там зустрічалися підприємці, чиновники, силовики й люди зі злочинних угруповань. Якщо Гнатюк утратить самовладання перед ними, чутки розійдуться швидше за будь-яку листівку.
Оксана підготувала конверт із копією сторінки й запискою, складеною так, ніби її надіслав Левченко. Потім дочекалася вечора й вибралася з кінотеатру через чорний хід. Почався холодний дощ, що приховував кроки й розмивав силуети. Біля парадного входу до готелю стояли люди Вадима, тому Оксана обійшла квартал і підійшла до зони розвантаження кухні.
У призначений час під’їхала вантажівка з продуктами. Водій передав документи комірникові й пішов курити до диспетчерської, залишивши задні двері відчиненими. Оксана залізла всередину, пробралася між ящиками й через службовий люк потрапила до технічного коридору. Ніхто не помітив ще однієї людини в темному одязі.
За важкою портьєрою вона побачила зал казино. Дим висів під низькою стелею, дзвеніли фішки, крутилася рулетка, офіціантки розносили напої. У центрі за картярським столом сидів Вадим із перев’язаною рукою. Поруч розташувався Кравченко, який сміявся найголосніше й удавав цілковиту безпеку.
Оксана зупинила молоду офіціантку, вклала їй у долоню гроші й попросила терміново передати конверт чоловікові з перев’язаною рукою, сказавши, що це послання від Павла Мироновича. Дівчина кивнула й понесла тацю до центрального столу. Оксана повільно відступила до розподільчого щита, не зводячи очей із Вадима.
Гнатюк розірвав конверт. Побачивши копію сторінки й слова «Твій дім уже горить. Озирнися», він схопився так різко, що перекинув келих. Темна рідина розтеклася по зеленому сукну. Вадим закричав, щоб двері замкнули й кожного відвідувача обшукали.
У залі почалася паніка. Жінки кричали, чоловіки вимагали пояснень, Кравченко намагався втримати Гнатюка за лікоть. Оксана замкнула основні контакти шматком товстого дроту. Пролунав різкий тріск, посипалися іскри, і весь готель миттєво поринув у темряву…
