Андрій не квапив її.
— Тепер квартира в безпеці? — спитала вона.
— Заборона на реєстраційні дії діє. Оригінали у вас. Попередній договір ви не підписували. На сьогодні підстав побоюватися угоди немає.
Вона заплющила очі й видихнула.
— Значить, Богдан не втратить житло через мою довірливість.
— Вашою довірливістю ледь не скористалися злочинці. Це різні речі.
Процес розлучення тривав кілька місяців. Вадим вимагав визнати частину квартири Софії спільним майном, посилаючись на ремонт, який нібито оплатив із власних коштів.
Чеки показали протилежне. Матеріали купувала Софія, а робітникам платила її мати. Житло залишилося особистою власністю господині.
Квартира, у якій жило подружжя, належала двоюрідному братові Вадима. Він дозволяв їм жити там і сплачувати комунальні платежі, а сам мешкав за кордоном.
Борги компанії не поклали на Софію, оскільки вони виникли в підприємницькій діяльності Вадима, а отримані кошти не спрямовувалися на сімейні потреби. Андрій заздалегідь попередив, що кожен платіж доведеться підтверджувати, тому Софія зібрала виписки, договори й квитанції.
Під час процесу розлучення Вадим надіслав листа через свого захисника. Він пропонував Софії відмовитися від цивільних вимог і змінити свідчення про зустріч на дачі. Натомість обіцяв визнати її єдиною власницею машини й більше не оспорювати витрати на ремонт квартири.
Андрій прочитав пропозицію й поклав аркуш на стіл.
— Рішення ваше. Однак змінити правдиві свідчення неможливо без наслідків.
— Він знову пропонує мені майнову поступку в обмін на неправдиві свідчення, — сказала Софія.
— Саме так.
Вона написала коротку відмову. Жодних особистих звернень, спогадів про весілля чи прохань пошкодувати Вадим не додав. Навіть опинившись під слідством, він і далі намагався торгуватися.
Після завершення розлучення спільну машину продали, а виручені гроші поділили.
На роботі про те, що сталося, дізналися після того, як слідча витребувала документи й записи з камер. Софія чекала шепоту за спиною, але керівник викликав її до себе й зачинив двері.
— Ваша сімейна історія нас не стосується, — сказав він. — Мене цікавить лише одне. Ви здатні вести проєкт?
— Здатна.
— Тоді продовжуйте. Служба безпеки підтвердила, що доступу до рахунків чоловіка ви не мали.
Софія вийшла з кабінету й уперше за довгий час відчула, що її оцінюють за вчинками, а не за чужою брехнею.
Перед передачею справи до суду Ірина Петрівна запросила її ознайомитися з матеріалами. На столі лежали томи з протоколами, висновками й роздруківками. Серед них Софія побачила фотографію розірваного аркуша, який Вікторія намагалася знищити на дачі.
Експерти відновили текст. Покупець зобов’язувався передати частину ціни готівкою Вадимові після реєстрації права.
— Значить, навіть зазначену в договорі суму я б не отримала повністю, — сказала Софія.
— Усі висновки оцінюватиме суд, — відповіла слідча. — У матеріалах зафіксовано, що частину ціни планували передати Вадимові готівкою.
Софія читала повільно. Особливого болю завдали його повідомлення Наталії про Богдана. Вадим пропонував частіше показувати хлопчикові фотографії будинків, щоб той тиснув на матір.
Поруч стояла фраза: «Через дитину вона здається швидше».
Вона закрила том.
— Можна зробити перерву?
Ірина Петрівна кивнула й вийшла. Андрій залишився поруч, не ставлячи запитань. За кілька хвилин Софія знову відкрила папку. Тепер вона дочитала все до кінця.
Ця робота виявилася тяжкою, зате після неї жодна недомовленість більше не могла заскочити її зненацька. Спору про місце проживання Богдана не виникло. Вадим не був його батьком і ніколи не всиновлював хлопчика.
Однак дитина тяжко переживала те, що сталося. Софія відвела сина до дитячого психолога. Спершу Богдан відповідав односкладово, потім зізнався, що вважає себе винним.
— Я вмовляв маму продати квартиру, — сказав він. — Якби вона погодилася, усе сталося б через мене.
Фахівець попросив його уявити, що таке прохання дорослий передав іншому хлопчикові.
— Хто відповідає за обман: дитина чи той, хто обдурив?
— Дорослий, — тихо відповів Богдан.
— Тоді чому для себе ти вигадав інше правило?
Після кількох зустрічей він знову дістав альбом. Тепер замість заміського котеджу намалював невелику кімнату з письмовим столом, полицями й широким ліжком.
— Це де? — спитала Софія.
— У бабусиній квартирі. Можна ми будемо жити там?
Орендарі на той час знайшли інше житло. Вони не хотіли залишатися після спроби зламу дверей, і Софія не стала їх утримувати. Коли квартира звільнилася, вона вирішила переїхати.
Ремонт робили без дорогих проєктів. Мати допомогла переклеїти шпалери, Богдан вибрав світлі штори, а Андрій знайшов майстра, який полагодив проводку й замінив старі розетки.
Він не нав’язувався й не приходив без запрошення. Якщо була потрібна допомога, спершу телефонував.
Якось Софія запросила його пояснити деякі моменти рішення суду про розлучення й поділ майна, а закінчилося все розібраною книжковою полицею.
— Юрист, який збирає меблі, має брати подвійний тариф, — сказала вона.
— За зіпсовану інструкцію доведеться зробити знижку.
Богдан розсміявся. Цей звук давно не лунав у домі так вільно.
Наталія дала докладні свідчення. Слідство встановило: про підробку поруки заздалегідь вона не знала, грошей не отримувала й в оформленні позики не брала участі. Її вчинок залишився тяжкою зрадою, але складу злочину в ньому не знайшли.
Перед від’їздом Наталія надіслала листа…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
