Наталія опустилася на стілець. На її щоці проступила червона пляма після поштовху.
— Пробач, — прошепотіла вона.
— За сьогоднішній день чи за все інше?
— За все.
Софія зняла з шафи фотографію, де вони сміялися біля моря, і поклала перед Наталією.
— Ти допомогла зупинити його. Я скажу про це там, де буде потрібно. Але нашої дружби більше немає.
Наталія мовчки кивнула.
Пізно ввечері Софія повернулася до матері. Богдан вибіг у передпокій.
— Усе закінчилося?
Вона обійняла сина.
— Найнебезпечніше — так.
Телефон задзвонив. Андрій повідомив, що Вадима й Вікторію доставили до відділку, а подальші рішення ухвалять після вивчення зібраних матеріалів.
Софія підійшла до вікна. Вісім років шлюбу закінчилися на тій самій дачі, де вона збиралася влаштувати свято для подруги. Однак разом зі зрадою зруйнувався й план, який мав залишити її без квартири, грошей і майбутнього для сина.
Тепер залишалося довести кожну підробку. Уранці Софію викликали на повторний допит. Вона приїхала разом з Андрієм, хоча розуміла: відповідати доведеться самій.
За зачиненими дверима хтось говорив упівголоса, потім почувся рип пересуваного стільця. Ірина Петрівна зустріла її без зайвих вступів.
— Розкажіть ще раз, коли вперше побачили договір поруки.
Софія відновила події по годинах: лист у портфелі, фотографії, зустрічі з юристом, документи фінансової організації. Слідча ставила короткі запитання, уточнювала дати й прізвища, але не повідомляла, що говорив Вадим. Про хід перевірки вона теж не розповідала.
Після допиту Андрій провів Софію до виходу.
— Тепер чекаємо на експертизи, — сказав він. — Не намагайтеся дізнаватися подробиці через знайомих. Таємниця слідства існує не для зручності обвинувачених чи потерпілих.
— Я розумію.
— І ще. Сьогодні подавайте заяву про розірвання шлюбу.
Адвокат подивився на Софію. Вираз її обличчя не залишав сумнівів.
— Подамо.
Вадима відпустили під підписку про невиїзд. Вікторії обрали такий самий запобіжний захід. Підстав тримати їх під вартою на тому етапі не було.
І Андрій заздалегідь пояснив Софії, що це не означає припинення справи. Увечері чоловік подзвонив.
— Ти задоволена? — спитав він без привітання.
— Усі питання через адвоката.
— Вісім років перекреслила за один день.
— Ти почав робити це раніше.
— Наташа налаштувала тебе проти мене. Вона вкрала документи, передала чуже листування й тепер удає жертву.
— Більше не дзвони.
— Ти думаєш, квартира тебе врятує? Кредитор стягне борг, і сама принесеш мені ключі.
Софія вимкнула телефон. Потім увійшла до кімнати Богдана. Хлопчик сидів на підлозі біля коробки з конструктором.
— Це був Вадим? — спитав він.
— Так.
— Він повернеться до нас?
— Ні.
Богдан помовчав.
— Я радий.
Зізнання далося йому важко. Він опустив голову, ніби соромився полегшення.
— Ти маєш право злитися, сумувати чи радіти, — сказала Софія. — Будь-яке почуття нормальне.
— А він сяде до в’язниці?
— Вирішить суд. Нам не можна вигадувати вирок наперед.
За тиждень надійшов висновок почеркознавця. Підпис у договорі поруки виконала не Софія. Експерт указав, що його намагалися відтворити за зразком, повільно виводячи окремі елементи.
Додаткова перевірка це підтвердила: у день оформлення позики вона перебувала на нараді, а до офісу фінансової організації приїжджали Вадим і Вікторія.
Слідчі відновили видалене листування. У повідомленнях обговорювалися копія паспорта, сума кредиту й людина, здатна прийняти документи без особистої присутності поручителя. Окремий ланцюжок листів стосувався квартири.
Вадим пропонував продати її знайомому Вікторії дешевше за ринок, а частину розрахунку провести повз договір. Софія дізналася про ці обставини пізніше, коли отримала право ознайомлюватися з матеріалами завершеного розслідування. До того Ірина Петрівна лише повідомляла її про процесуальні рішення.
Фінансова організація надіслала вимоги про сплату боргу, але Андрій оскаржив поруку. Суд призначив експертизу, витребував записи камер і документи роботодавця. Представник кредитора намагався довести, що Софія знала про позику, бо гроші надійшли до компанії чоловіка.
— Компанія належала Вадимові, — заперечив Андрій. — Моя довірителька не була учасницею товариства, не керувала рахунками й не отримувала вигоди.
Суд визнав договір поруки недійсним. Вимоги до Софії припинили. Основний борг залишився за фірмою й особами, які відповідали за своїми зобов’язаннями законним чином.
Дізнавшись про рішення, Софія вийшла на вулицю й довго стояла біля сходів…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
