Наталія поспішила слідом, але Софія зупинила її біля сходів.
— Залишайся тут. Якщо Вадим повернеться, охорона його не пропустить.
— Я поїду з тобою.
— Ні. Зараз ти для нього винна в усьому. Не давай йому можливості дістатися до тебе.
Дорогою Софія подзвонила Ірині Петрівні. Слідча вислухала її й наказала звертатися за номером екстреної служби, оскільки спроба проникнення відбувалася саме цієї миті. Жодних обіцянок щодо затримання вона не дала.
Коли Софія під’їхала до будинку, біля під’їзду стояла поліцейська машина. Вадим перебував біля входу разом із незнайомим чоловіком у робочій куртці. Поруч лежала валіза з інструментами. Охоронець утримував двері й щось пояснював працівникам поліції.
Побачивши дружину, Вадим попрямував до неї.
— Нарешті. Скажи їм, що я маю право увійти.
Софія зупинилася за кілька кроків.
— Квартира належить мені. Ти не зареєстрований за цією адресою й не отримував дозволу на огляд.
— Ми подружжя.
— Це не робить тебе власником мого дошлюбного майна.
Майстер відвів погляд.
— Мені сказали, що господарі загубили ключі, — пробурмотів він.
— Їдьте, — відповіла Софія. — І залиште номер телефону працівникові поліції. Можливо, вас попросять підтвердити, хто замовив відкриття.
Вадим ступив ближче.
— Не ламай комедію перед людьми. Я хотів оцінити стан житла перед продажем.
— Продажу не буде.
— Ти пошкодуєш.
Поліцейський зажадав припинити погрози. Орендарі вийшли на сходовий майданчик. На металевих дверях виднілися свіжі вм’ятини. Біля замка здерли фарбу.
Софія написала заяву про спробу незаконного проникнення й пошкодження майна. Майстер повідомив, що замовлення надійшло від Вадима Гончаренка. Той представився чоловіком власниці й запевнив, нібито отримав згоду телефоном.
— Вона сама просила підготувати квартиру, — заявив Вадим.
— Покажіть листування, — запропонував працівник.
— Ми розмовляли вдома.
Софія не стала сперечатися. Вона показала витяг про право власності й попросила зафіксувати пошкодження. Поліцейські записали пояснення всіх присутніх.
Вадима попередили, що повторна спроба потрапити всередину без згоди власниці матиме нові наслідки. Він пішов останнім. Перш ніж сісти в машину, обернувся.
— Ти ще попросиш мене все виправити.
Софія дочекалася, поки автомобіль зникне, і піднялася до орендарів. Молода жінка тремтіла, її чоловік стояв біля дверей із молотком у руці.
— Перепрошую, — сказала Софія. — Я не знала, що він приїде.
— Ми з’їдемо, якщо тут небезпечно, — відповів чоловік.
— Я заміню замки й оплачу тривожну кнопку. Вадим не має стосунку до квартири.
Після розмови вона викликала майстра з перевіреної служби. Нові ключі отримали лише родина орендарів і сама власниця.
Наступного дня Софія уклала додаткову угоду до договору найму, де окремо зазначила, що доступ третіх осіб можливий лише з її письмового дозволу. Увечері Андрій зустрівся з нею в матері.
— Спроба зламати двері показує тиск, але не доводить шахрайства з порукою, — пояснив він. — Не змішуйте різні епізоди. Кожен має підтверджуватися своїми матеріалами.
— Він зрозумів, що я відмовилася продавати квартиру.
— Імовірно. Тому тепер діятиме швидше.
Софія подивилася на сина. Богдан сидів у сусідній кімнаті й дивився мультфільми.
— Я більше не хочу вдавати сім’ю.
— Повертатися додому не потрібно. Особисті речі заберете не сама. На розлучення подамо після того, як вирішимо питання з безпекою й документами.
Того ж дня Софія поїхала по одяг і робочий ноутбук. Її супроводжували Андрій і працівник охорони житлового комплексу. Вадима вдома не було.
У передпокої стояла розкрита валіза. Із шафи зникли кілька костюмів. А шухляда письмового столу була висунута до упору.
Софія перевірила сейф. Оригінали вона встигла перенести до банку. Натомість зникла готівка, відкладена на літній табір для Богдана.
На кухні лежав розірваний малюнок заміського будинку.
— Сфотографуйте все, перш ніж почнете збирати речі, — порадив Андрій.
Вона зафіксувала стан кімнат, взяла одяг, ліки й шкільне приладдя сина. Сімейні фотографії залишила. Тепер вони здавалися доказами чужої ролі, зіграної перед нею без жодної репетиції.
На тумбочці блимав старий планшет. Вадим забув вийти із застосунку, де зберігалися сповіщення про поїздки. Останній маршрут закінчувався біля офісу Вікторії.
Софія не стала відкривати листування й передала пристрій юристові, щоб той погодив подальші дії зі слідством.
— Замок мінятимете? — спитав охоронець.
— Поки що ні. Тут є речі чоловіка. Я просто більше не повернуся сама.
Біля ліфта Софія помітила сусідку, яка багато років віталася з ними вранці.
— Ви переїжджаєте?
— Так.
— Надовго?
Софія подивилася на валізу.
— Назавжди.
У машині вона вперше вимовила це слово без страху. Вісім років шлюбу вже не потребували порятунку. Тепер треба було зберегти себе й сина…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
