Телефон Софії завібрував. Вадим написав: «Поговоримо завтра. Я знайшов спосіб урятувати всіх».
Слідом надійшло повідомлення від Наталії: «Він вимагає, щоб я привезла тебе на дачу. Каже, там передасть папери».
Андрій прочитав текст.
— Нічого не обіцяйте. Перешліть слідчій.
Наступного дня Ірина Петрівна запросила Софію й Наталію до відділку. Вона не розповідала, які дії вже провели, і не розкривала змісту отриманих матеріалів. Лише поставила запитання про ймовірний продаж квартири, договір позики й повідомлення Вадима.
Після бесіди слідча попросила їх залишатися на зв’язку. За два дні Софію знову викликали. Цього разу були присутні працівники підрозділу, що займався економічними злочинами.
Вони пояснили, що будь-які подальші дії мають відбуватися під контролем і оформлюватися в установленому порядку. Софії запропонували повідомити Вадимові, ніби вона знайшла іншого покупця, який згоден купити квартиру за значно вищою ціною, а вона готова обговорити угоду. Ця версія узгоджувалася з уже висловленими вимогами чоловіка передати гроші компанії.
— Я зможу зупинити зустріч? — спитала Софія.
— У будь-який момент, — відповів працівник. — Безпека важливіша за результат.
Наталія погодилася підтримувати листування з Вадимом. Їй заборонили самостійно домагатися зізнання й ставити навідні запитання.
Увечері Софія написала чоловікові: «Твоєму покупцеві квартиру не продам. Я знайшла іншого, який готовий заплатити значно більше. Готова обговорити угоду. Решта — при зустрічі».
Відповідь з’явилася майже відразу: «Добре. Давай спокійно поговоримо. Бачу, що ти отямилася й ухвалила правильне рішення для нашої родини».
«Де зустрінемося?» — спитала Софія.
«На дачі Наташі. Завтра о сьомій. Там буде Вікторія з документами. Вона допоможе провести угоду».
Софія показала повідомлення працівникам. Зустріч призначили на суботу.
Перед від’їздом вона поговорила з Богданом.
— Я повернуся пізно. Ти залишишся з бабусею.
— Вадим буде там?
— Можливо.
Хлопчик відклав олівець.
— Не погоджуйся на будинок. І не вір, якщо він скаже, що все робить заради мене.
Софія поцілувала сина в скроню.
— Не погоджуся. Тепер я перевіряю кожне його слово.
На дачу вона приїхала за 20 хвилин до призначеного часу. Наталія вже чекала на кухні. З гірлянди над вікном звисала обірвана стрічка, а на шафі лежала фотографія двох студенток, які обіймалися біля моря.
— Я хотіла все прибрати, — сказала Наталія.
— Не треба.
Працівники були неподалік. Софія знала лише умовний сигнал і порядок дій. Решту подробиць їй не повідомляли.
Перед початком зустрічі Софія кілька разів повторила умовну фразу, що означала небезпеку. Їй пояснили, що геройствувати не можна. Якщо Вадим наблизиться або спробує замкнути двері, слід одразу подати сигнал.
Від цих слів стало спокійніше, хоча тремтіння в пальцях не зникло до самого вечора. О сьомій у двір в’їхала машина Вадима.
Слідом з’явилася Вікторія Савченко — ефектна брюнетка в бірюзовому брючному костюмі. У руках вона тримала шкіряну папку.
— Рада познайомитися, — промовила Вікторія. — Ваш чоловік багато розповідав про родину.
— Сподіваюся, не все, — відповіла Софія.
Вадим кинув на неї застережливий погляд. На стіл розклали договір позики, розписку й додаткову угоду. За документами Софія передавала компанії мільйон готівкою, відмовлялася вимагати дострокового повернення й погоджувалася отримати решту суми лише після завершення нового проєкту.
— Де забезпечення? — спитала вона.
— Воно не потрібне, — втрутився Вадим. — Гроші від продажу квартири йдуть у наш спільний бізнес.
— Компанія належить тобі.
— Ми вісім років живемо разом. Досить говорити зі мною як із чужим.
Вікторія м’яко усміхнулася.
— Зараз важлива швидкість. Після погашення прострочення кредитор зніме претензії.
— З мене?
Усмішка зникла.
— Що ви маєте на увазі?
Софія дістала копію повідомлення.
— Поруку, якої я не підписувала.
Вадим вихопив аркуш, пробіг очима й поклав назад.
— Звичайна формальність.
— Хто поставив підпис?
— Я. Ти б однаково погодилася.
Наталія різко підвела голову. Вікторія торкнулася ліктя Вадима.
— Не обговорюй це тут.
— Чому? — спитала Софія. — Хіба документ оформлено законно?
— Ми заощаджували час, — роздратовано відповів чоловік. — Фірмі потрібні були гроші…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
