Після звільнення Льохи існування Сергія перетворилося на спокійне очікування кінця. Він працював, читав і повертався на своє місце, не помічаючи зміни пір року. Остання мета зникла, а разом із нею пропало відчуття, що його терпіння ще здатне принести комусь користь.
Одного разу до колонії прибула комісія з прав людини. Літній перевіряльник випадково звернув увагу на мовчазного в’язня, чиє становище не вкладалося ні в офіційні правила, ні у звичайну табірну практику. Він поставив Сергієві кілька запитань про строк і стару кримінальну справу.
Коротка розмова несподівано дістала продовження. Перевіряльник витребував матеріали, зіставив свідчення й виявив у обвинуваченні серйозні невідповідності. Обвинувачення, яке багато років вважалося доведеним, спиралося на матеріали, що не витримували уважної перевірки.
Почався перегляд. Сергій не дозволяв собі сподіватися, бо надія в минулому завжди приносила новий біль. Він відповідав на запитання майже безучасно, аж поки одного дня йому не повідомили, що попередній вирок скасовано, а обвинувачення не підтвердилося.
Після довгих років ув’язнення його повністю виправдали за відсутністю складу злочину. Сергієві видали довідку про звільнення й вивели за ворота. Ніхто не пояснив, як людині, яку спершу помилково засудили, а потім зламали внутрішні закони колонії, знову починати життя.
Свобода зустріла його шумом, яскравим світлом і незнайомими обличчями. Світ змінився, звичні місця лишилися далеко, а близькість перехожих викликала майже фізичний страх. Сергій не уявляв, як бути серед людей і ухвалювати самостійні рішення. Багаторічна звичка заздалегідь чекати відрази змушувала триматися осторонь.
Виправдання повернуло ім’я, але не роки й не здатність розпоряджатися собою. За ґратами кожен крок визначали чужі правила; зовні ніхто не казав, куди йти. Не знайшовши для себе місця, Сергій знову вирішив добровільно покінчити з життям, до якого на волі так і не зумів пристосуватися.
Він прийшов до залізничних колій і зупинився перед потягом, що наближався. Цього разу поруч не було Князя, здатного оголосити його життя власністю системи. Сергій ступив уперед, певний, що тепер нарешті отримав право закінчити все з власної волі.
Гуркіт наростав, земля дрижала, а сліпуче світло заповнило все поле зору. В останню секунду чиїсь міцні руки обхопили Сергія й щосили відкинули від рейок…
