Власна доля давно втратила для Сергія цінність, тоді як підопічний іще міг колись вийти на волю. Тому він погодився. На допиті в Грека чоловік заявив, що сам вирішив розправитися зі Звіром через постійні приниження й діяв без наказу.
Він повторював підготовлену версію спокійно й послідовно, не згадуючи ні обіцяної безпеки, ні вечірньої розмови з Князем. Для людини, яка роками вчилася приховувати страх і думки, ця брехня виявилася нескладною. Однак Грек надто добре знав устрій колонії, щоб прийняти її за правду.
Грек запідозрив, хто стояв за вбивством, але зізнання Сергія не залишало доказів проти Князя. Ревізор зрозумів мотив самообмови й оцінив готовність відкинутого пожертвувати собою заради іншого. За неписаними законами він був змушений судити зізнання, а не власну здогадку. Убивство вимагало смертельної відплати, і все ж Грек вирішив зберегти Сергієві життя, призначивши тяжче покарання.
Відтепер Сергій оголошувався чужим навіть для найнижчої касти. Із ним заборонялося спілкуватися, ділити роботу й перебувати поруч без крайньої потреби. Якщо раніше він стояв на останньому щаблі ієрархії, то тепер його ніби вивели за межі самої системи.
Вердикт швидко рознісся колонією. Князь зберіг становище, а людина, яка виконала його наказ і потім захистила від викриття, отримала остаточну самотність. Навіть Льоха почав триматися далі, побоюючись, що близькість до проклятого рятівника погубить і його.
Сергій не намагався повернути підопічного. Він виконав єдину мету, що лишилася, — зберіг для нього можливість дожити до звільнення. Тепер дні минали в цілковитому мовчанні, а єдиною втіхою стали старі книжки, які вдавалося діставати в колонії.
Роки повільно змінювали його. Тіло висохло, обличчя постаріло, зате внутрішня порожнеча стала твердою оболонкою, крізь яку майже не проникали страх і образи. Він більше не чекав змін і сприймав кожен наступний день як повторення вже прожитого. Календар утратив сенс, бо жодна дата, що наближалася, не обіцяла помітного полегшення.
Нарешті підійшов строк Льохи. Перед виходом юнак зупинився неподалік, не наважуючись наблизитися, і Сергій сам коротко звелів йому забути колонію й усе, що сталося всередині. Подяки він не чекав: досить було побачити, як за колишнім підопічним зачинилися ворота.
Провівши Льоху поглядом, Сергій раптом відчув полегшення. Людина, заради якої він терпів, убивав і брехав, опинилася зовні, а отже, останній обов’язок було виконано. Уперше за довгі роки всередині не лишилося ні страху, ні мети, ні причини чекати завтрашнього ранку…
