У приміщенні ніби відразу стало важче дихати. Розмови урвалися, люди на нарах підвели голови, і десятки уважних поглядів ковзнули по кожному новачку. Сергієві здалося, що його вивчають особливо довго, помічаючи не лише тремтіння пальців, а й те, як він ставить ноги й куди відводить очі.
Він розправив плечі й спробував пригадати поради, почуті в слідчому ізоляторі. Бувалі вчили не показувати страху, не просити й не довіряти першому-ліпшому. Однак тут знайомі правила ніби набули іншого змісту, а будь-яка спроба здаватися впевненим лише сильніше привертала чужу увагу.
У центрі невидимої системи перебував чоловік на прізвисько Князь. Він сидів окремо, займаючи найкраще місце, хоч не вимагав тиші й не підвищував голосу. Решта самі стежили, щоб поруч із ним не сперечалися, не галасували й не робили нічого без дозволу.
Вік порізьбив обличчя Князя глибокими зморшками, а погляд здавався безбарвним і цілком спокійним. За плечима в нього були десятки таборів, і набутий там досвід надавав кожному жесту ваги офіційного наказу. Навіть охорона, за чутками, воліла зайвий раз не стикатися з ним відкрито.
До авторитета нахилився довірений помічник і неголосно повідомив кілька слів, указавши на прибулих. Князь вислухав його без видимої реакції, потім неквапно оглянув групу. Коли черга дійшла до Сергія, погляд затримався лише на мить, але цього виявилося досить, щоб у новачка холод пробіг по спині.
Таємні записки рухалися між установами швидше за офіційні документи. Відомості про статтю, строк і обставини обвинувачення встигли потрапити до камери раніше за самого засудженого. Люди вже знали, кого перед ними поставили, і сприймали записане у вироку як беззаперечну істину.
Сергій відчув цю обізнаність без жодного запитання. У мовчанні не було звичайної цікавості до новачка — лише бридке очікування. Він спробував подивитися вбік, але тіло ніби закам’яніло, змушуючи його стежити за чоловіком у почесному кутку.
Князь ледь схилив голову. Двоє кремезних в’язнів одразу підвелися зі своїх місць, хоча вголос наказу ніхто не віддавав. З того, як решта звільнили їм прохід, Сергій зрозумів: зараз почнеться те, чого всі чекали від миті його появи.
Один із чоловіків рушив до нього з майже дружньою усмішкою, другий зайшов збоку. Відступати було нікуди, та й ноги не слухалися. Невидимий механізм уже прийшов у рух, а зупинити його не міг ніхто, крім людини, яка щойно подала знак…
