Той, що підійшов, ліниво спитав, чи не знайдеться прикурити. Сергій, намагаючись не виказати тремтіння, потягнувся до кишені виданої роби. Тієї ж миті кулак урізався йому під ребра, вибивши повітря, і чоловік зігнувся, не встигнувши навіть підняти рук.
Удар по потилиці погасив світло. Свідомість повернулася на брудній підлозі, куди його відтягли, поки він не відчував власного тіла. Над ним стояли ті самі виконавці, а за їхніми спинами вже зібралося кілька мовчазних спостерігачів.
Подальше скидалося на заздалегідь відрепетирувану процедуру. Сергія били без метушні, змушували виконувати принизливі вимоги й щоразу чекали цілковитого підкорення. Ніхто не втручався: присутні мали побачити, як людина втрачає колишнє становище й перетворюється на відкинутого.
Ритуал завершився так само раптово, як і почався. Знесиленого новачка відкинули до стіни, а довкола знову залунали звичайні розмови. Для камери подія закінчилася; для Сергія від цієї хвилини починалося життя, у якому він не мав права ні заперечити, ні наблизитися до інших.
Хтось узяв його алюмінієву миску й демонстративно пробив у ній невеликий отвір. Тепер зіпсований посуд правив за мітку, яку неможливо було сплутати. Їсти зі спільної тарілки, сідати за спільний стіл чи користуватися чужими речами йому заборонялося.
Спальне місце визначили під нижнім ярусом нар, просто на підлозі. Там само він мав тримати нечисленні речі й чекати доручень. На Сергія поклали всю роботу, до якої інші не хотіли торкатися, а випадковий контакт із ним оголосили небезпечним для будь-якого в’язня.
Після короткого кивка Князь більше не дивився в його бік. Він неквапно перебирає старі чотки, ніби подальше вже не мало до нього жодного стосунку. У його розумінні лад було відновлено: людина з осудною статтею отримала становище, яке камера вважала справедливим.
Сергій лежав біля стіни й беззвучно плакав, не намагаючись підвестися. Ще недавно десять років здавалися йому величезним, але скінченним строком. Тепер попереду відкривався безкінечний коридор однакових днів, і кожен із них обіцяв нове приниження.
Він швидко зрозумів, що те, що сталося, не було разовим покаранням. Отриманий статус мав супроводжувати його в кожній камері й на кожному етапі, відбираючи навіть випадкову можливість почати спочатку. Уночі Сергій змерз на голому бетоні, майже не стуливши запалених очей.
Ранок заявив про себе металевим стуком годівниці й важким запахом розвареної каші. Для решти це був звичний сигнал до підйому, але Сергій почув у ньому початок першого повного дня в новому житті…
