Єдиним, хто намагався повернути її до життя, був Степанич. Він регулярно заходив на камбуз, сідав за стіл, спостерігав, як вона працює. — Ти надто глибоко в себе пішла, — казав він.
— Треба повертатися. Хоч трохи.
— Навіщо? — питала Оксана.
— Там боляче. Тут, усередині, безпечно.
— Там життя.
— А тут смерть у живому тілі. Ти станеш такою, як та жінка до тебе. Дістанешся берега овочем.
— І що з нею сталося?
Степанич замовк. Закурив.
— Лікарня.
— Пів року терапії. Потім… не знаю. Кажуть, повернулася до матері в село.
— Заміж не вийшла. Дітей немає. Сидить удома, дивиться у вікно.
— Їй лише сорок, а вже як стара. — Оксана кивнула. — Отже, є до чого прагнути.
— Не глузуй. Ти можеш обрати інший шлях.
— Який? Убити себе? Убити Литвиненка? Офіційно збожеволіти, щоб мене списали?
— Можеш просто протриматися.
— Ще два місяці. А на березі почати збирати себе наново. Це можливо.
— Важко, але можливо.
— А якщо не хочу збирати? Якщо зручніше залишитися зламаною?
Степанич підвівся, підійшов до неї, поклав руку на плече.
— Оксано, послухай мене.
— Я бачив війну, бачив табори, бачив, як люди ламаються. І знаю одне. Тих, хто здавався внутрішньо, не рятувало навіть звільнення.
— Вони залишалися мертвими. А ті, хто тримався за щось — за лють, за жагу помсти, за надію, за пам’ять про те, ким були, — ті поверталися. Не відразу, не повністю, але поверталися. — Він стиснув її плече, не відпускаючи.
— Тримайся бодай за щось, хоч за ненависть до Литвиненка, але тримайся. — Його слова щось ворухнули всередині, щось маленьке, майже задушене, але живе. Оксана заплющила очі, спробувала намацати цю точку життя й знайшла ненависть.
Вона була там, глибоко, під шарами апатії та порожнечі. Маленька, але пекуча точка ненависті до Литвиненка, до Черненка, до боцмана, до всіх, хто перетворив її на річ. — Ненависть, — прошепотіла вона. — Я ненавиджу їх усіх.
— От. — Степанич відпустив її плече. — Тримайся за це. Нехай вона стане твоїм якорем. Коли повернешся на берег, ця ненависть стане паливом.
— Зможеш жити далі їм на зло, довести, що вони не зламали тебе остаточно. — Він пішов, а Оксана залишилася біля плити, і всередині повільно розгорялося щось гаряче. Ненависть, лють, жага відплати.
Це були гидкі почуття, темні й руйнівні. Але вони були живими, і зараз це було важливіше за будь-яку мораль. Вона почала планувати.
Не втечу — це було неможливо, не помсту зараз — надто небезпечно. Але помсту потім, на березі. Вона дійде до кінця рейсу, отримає гроші, зійде на берег, а тоді знайде спосіб знищити Литвиненка.
Можливо, не фізично — це приверне увагу, — але якось інакше. Через скаргу до прокуратури, через лист до профкому, через анонімну статтю в газеті. Вона знайде спосіб.
І це усвідомлення, що є майбутнє, у якому вона не жертва, а месниця, додавало сил. Розклад продовжував діяти. Понеділок — Литвиненко.
Середа — Черненко. Перша й третя п’ятниці місяця — боцман і старший помічник з обробки.
Але тепер Оксана не ховалася в собі цілковито. Залишалася на поверхні, спостерігала, запам’ятовувала. Кожне слово Литвиненка, кожен жест Черненка, кожну деталь, яка потім стане доказом.
Литвиненко помітив зміни. — О, ожила? — гмикнув він. — Я вже думав, ти геть на овоч перетворилася.
— Ожила, — відповіла Оксана й уперше за кілька місяців подивилася йому просто у вічі. У її погляді було щось холодне, жорстке. Литвиненко зіщулився.
— Чого ти так дивишся?
— Просто дивлюся. — Він пішов раніше, ніж зазвичай, із незрозумілою тривогою в очах. Оксана всміхнулася в темряві каюти.
Перша маленька перемога. Він відчув, що вона більше не зламана іграшка. Що всередині є щось, що опирається.
До берега залишалося два місяці. Два місяці треба було пережити й зберегти це нове гаряче почуття всередині. Ненависть як паливо.
Помста як мета. Виживання як зброя. Оксана лягла на койку, прийняла таблетку феназепаму й заплющила очі.
Сон прийшов швидко, і вперше за довгий час їй щось наснилося. Не кошмар. Помста.
Вона бачила Литвиненка в суді, у кайданках, із похиленою головою. Бачила себе на місці свідка, коли вона розповідала правду. І це видіння було солодким, майже цілющим…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
