Зображення вийшло нечітким. І все ж сірого великого звіра, що стояв біля заячої тушки, він упізнав одразу. Вовк дивився в об’єктив, помітно щадячи задню ліву лапу. Андрій затримався над знімком, розглядаючи його знову й знову. Сутінок. Іншого пояснення для себе він уже не шукав. Той, кого безуспішно прочісували по лісу, виявився живим і зумів протриматися весь цей час.
Першим відчуттям було полегшення. Майже відразу до нього домішалася тривога. Чи слід було зателефонувати Марині й знову організувати відлов? Чи краще дати звірові жити, раз він давав собі раду сам? Андрій поки що залишив знахідку при собі. Кілька камер він переставив так, щоб стежити за переміщеннями Сутінка. Йому хотілося зрозуміти, де вовк тримається, як полює, куди прямує, перш ніж ухвалювати рішення, яке знову змінить його долю.
Удень єгер займався звичайною роботою, а вечорами вивчав карту. Рідні думали, що він розбирається з паперами. Насправді ж Андрій позначав точки, у яких камери зафіксували Сутінка, і поступово з’єднував окремі знімки в картину його лісового життя. На карті проступали звичні переходи, місця, куди звір повертався, і ті ділянки, яких уникав.
Сутінок не наближався до туристичних стежок і тримався подалі від людних місць. Обирав зарослі яри, старі вирубки, глухі закутки лісу. Із нових знімків було видно, що лапа загоюється. Спочатку він сильно шкутильгав, пізніше лише трохи припадав під час ходи. Змушений полювати сам, поранений вовк пристосовувався й продовжував жити. Андрій мимоволі проймався повагою до його впертості. Він дедалі краще розумів, чому донька так відчайдушно боролася за нього.
Але точки на карті тривожили. Сутінок поступово зміщувався до межі заповідника, а від неї до селища лишалося всього кілька кілометрів. У глибині лісу легкої здобичі було менше. Ближче до людей починалися поля з козулями й зайцями, неподалік тримали домашню худобу. Андрій бачив напрямок руху й розумів, до чого це може призвести. Поки вовк уникав людини. Що станеться, коли голод виявиться сильнішим за обережність?
Зателефонувати Марині означало знову піддати звіра погоні, відлову, страху. Мовчати — взяти всю відповідальність на себе. Якщо в когось пропаде худоба, винним виявиться єгер, який знав про небезпеку й нічого не зробив. Про найгірше Андрій не дозволяв собі думати. І все-таки вирішив ще трохи зачекати. Кожен новий знімок давав йому підставу сподіватися на самостійність Сутінка й водночас показував, наскільки крихким лишається це рішення.
Соня гуляла з Бураном, гралася з новими друзями й помічала, як змінився батько. Він подовгу мовчав, ставав задумливим посеред звичайної розмови, іноді дивився на неї так, ніби хотів щось сказати й не наважувався. Одного разу дівчинка зайшла до кабінету без стуку й побачила розкладену карту з прапорцями. Андрій швидко згорнув її й прибрав до шухляди.
— Тату, а що ти там позначаєш?
— Робота, Сонечко. Нічого особливого.
Але вона встигла впізнати обриси їхнього лісу. Швидкість, із якою батько сховав карту, не була схожа на звичайне завершення роботи. Соня не повірила відповіді й відчула, що від неї щось приховують. Чого саме стосувалася батькова таємниця, вона поки не знала, але колишня спокійна впевненість у його словах уже похитнулася…
