На п’ятнадцятий день вона перестала рахувати кілометри. Рахувала кроки: сто — зупинка, ще сто — знову зупинка. Свідомість то провалювалася в чорнечу, то спливала, як поліно в крижаній воді. В один із таких просвітів вона побачила дим над лісом.
Дим міг виявитися порятунком, мисливською заїмкою — або постом, звідки її одразу видадуть. Ноги вже не тримали, і Дарина не пішла — поповзла. Ще одну ніч у лісі вона б не пережила. Три чуми, собаки, олені виникли з білої каламуті, як сон, у який страшно повірити…
Першим її помітив хлопчик років десяти. Він закричав своєю мовою, і з чумів вийшли дорослі: старий в оленячій парці, дві жінки й молодий чоловік із рушницею. Вони дивилися на Дарину як на істоту, викинуту з іншого світу. Напівзамерзла, в обледенілих лахміттях, із чорним від обмороження обличчям, вона вже майже не була схожа на жінку.
Старий різко сказав щось молодому, і той опустив рушницю. Жінки підхопили Дарину попід руки й потягли до чуму. Вона спробувала опиратися — не від сили, а від страху. Раптом видадуть. Раптом приведуть людей із собаками. Але опір вийшов слабким, майже дитячим, і її просто внесли всередину.
Там було тепло. Неймовірне, майже неправдоподібне тепло. Жінки не ставили запитань. Для них перед ними була не ув’язнена, не втікачка, не небезпека, а людина, що замерзає. Її загорнули в оленячі шкури, напоїли гарячим бульйоном. Дарина плакала, ковтаючи цю густу рідину, бо за два тижні забула, як пахне справжня їжа.
Старий сів навпроти й довго розглядав її. Потім, насилу добираючи зрозумілі їй слова, сказав, що вона втекла з мертвого дому. Це не було запитанням. Дарина кивнула. Брехати не мало сенсу: усе було написано на її обличчі, на руках, на одязі, в очах.
Старий помовчав і додав, що табірні начальники вже приходили. Шукали жінку. Три дні тому. Дарина похолола сильніше, ніж надворі. Отже, погоня не повірила в її смерть. Отже, її шукають. Вона спробувала підвестися. Не можна було підставляти цих людей, не можна було нести до них свою біду. Але старий підняв долоню, наказуючи сидіти. Він сказав: хто увійшов у чум, той гість, а гостя не видають…
