— Бондаренко? Знаю його, — кивнув незнайомець. — Погана людина. Значить, він твій батько?
— Так, — відповіла Іра, шморгнувши носом.
— Плюнь, забудь. Краще ніякого батька, ніж такого.
Хлопця звали Андрій. Він розповів, що познайомився з Віктором Андрійовичем, коли проходив практику в адміністрації. Підла людина, а вдома — підкаблучник: усім заправляє дружина, у якої якийсь бізнес. Донька в них теж — пихатішої не знайдеш.
— То ти в нас медик? — усміхнувся він.
— Ага, — озвалася Іра, витираючи ніс.
— А я юрист. Ну що, докторко, підемо прогуляємося?
— Я медсестра.
— Теж добре!
Усмішка в нього була промениста. З цієї прогулянки почалася дружба, а потім стосунки стали зовсім іншими. Андрій, трохи старший за Ірину, жив у місті з батьками. Сім’я в нього була непроста, тільки розповідати про неї він не любив.
Ірина вирішила, що вся річ у різниці їхнього становища. Мабуть, тому й не посвячує її в сімейне життя. Розібравшись, що кохана собі надумує, Андрій заговорив про це сам:
— У батьків усе на грошах тримається. Становище, зв’язки, можливості — ось що для них важливо. Не хочу, щоб ти й про мене так думала.
— А для тебе це хіба не головне?
— Для мене почуття важливіші. Гроші вже потім.
— Які саме почуття? — не відступала вона.
— Люблю я тебе, дурненька. Ти мені найдорожча.
Він усміхнувся, і Ірина повірила. З такою усмішкою хіба можна обманювати?
Весілля збиралися зіграти одразу після навчання: вона випускалася з коледжу, він — з університету. Час було знайомитися з його батьками, і Ірина хвилювалася. Андрій пояснив, як триматися за столом, що говорити, а краще — побільше мовчати. Необов’язково батькам усе про неї знати.
Сам він знав: сільська, батька поруч немає, є мама, бабуся, молодший брат, скоро народиться сестричка. Це його не бентежило. Він і в гості до майбутньої рідні збирався поїхати разом з Іриною.
Матері з батьком Андрій повідомив лише найнеобхідніше. Дівчина вчиться на медика, викладачі хвалять, у хорошій клініці її чекають хірургічною медсестрою. Батько — Бондаренко, той самий, який обдурив її матір і відмовився визнати доньку. Мати — хороша, нещаслива жінка. Живе в селі, але цілком благополучно.
Батьки Андрія займалися ресторанами. Відкриваючи новий у місті, вони зіткнулися з перепонами Віктора Андрійовича й відтоді його недолюблювали. Андрій це знав і сімейну історію Ірини подавав саме так.
Лариса Степанівна з Олегом Михайловичем прийняли дівчину добре. Їм сподобалися і зовнішність, і грамотна мова, і те, як упевнено вона трималася. Народження поза шлюбом їх не збентежило: ханжами вони себе не вважали. Зате про знайомого покидька Бондаренка тепер знали дещо нове. Варто було подумати, як цим скористатися.
З розповідей сина вони дійшли висновку, що мати Ірини служить у місцевій адміністрації, дім у родини хороший, при ньому сад. У селі теж живуть непогано; при нагоді можна з’їздити познайомитися.
За столом Ірина про рідних майже не говорила. Не бачила потреби. Батьки майбутнього чоловіка здалися їй розумними, навіть доброзичливими людьми. Усе в них з Андрієм мало скластися.
У день вручення диплома вона вийшла з коледжу під руку з Андрієм. Радісно щебетали, обговорювали весілля; його власне вручення мало бути за місяць. Зателефонував Макс.
— Привіт, братику! Привітати мене хочеш? — усміхнулася Ірина. — Сам як, готовий до іспитів?
Брат закінчував одинадцятий клас.
— Ірино, в нас біда.
— Що таке?
Від його голосу в неї завмерло серце.
— Мама померла. Вночі почалися перейми, її повезли до лікарні. Вранці звідти подзвонили: дівчинку врятували, а маму не змогли.
Макс схлипнув по-хлоп’ячому, хоча йому вже було сімнадцять.
— І це ще не все. Бабусі зле стало. Людмила Андріївна прибігла, укол зробила, але…
— Що — «але»? — в жаху скрикнула Ірина.
— Бабуся теж померла, Ір. У мене на руках.
Він розридався. Ірина заплакала разом із ним.
— Рідненький мій… Чому ж зранку одразу не подзвонив?
— Не до дзвінків було. І я пам’ятав, який у тебе сьогодні день. Думав, бабусі краще стане, тоді скажу. А тепер не знаю, за що братися. Тут люди приходили, бабусю забрали. На похорон гроші потрібні, на мамин і на її… Ір, я з глузду з’їду, — останні слова він ледь прошепотів.
— Тримайся, братику. Я зараз приїду, чуєш?…
