Після операції Андрій уперше за довгий час зміг прислухатися до себе й не відчути звичного лоскотання. Він іще чекав чергового нападу, бо сам уже встиг звикнути до постійного подразнення. Але хвилини минали, а знайомий позив не повертався. Поступово ставало ясно, що лікарі справді знайшли й усунули єдину причину всіх симптомів.
Особливо помітною зміна стала під час відпочинку. Більше ніщо не змушувало його прокидатися серед ночі, чекати, поки заспокоїться дихання, і знову намагатися задрімати. Андрій нарешті виспався так, як давно не міг. Разом із нормальним сном почали повертатися сили, яких йому бракувало останніми тижнями.
За кілька тижнів він уже усміхався, згадуючи те, що сталося. Лікарі казали, що ніколи не бачили нічого дивнішого, і Андрій був із ними згоден. Навіть тепер думка про зуб, що ріс у глибині носового ходу в напрямку до черепа, здавалася йому епізодом із похмурої фантастичної книги, а не частиною власного життя.
Найважливішим для нього залишався результат. Свербіж повністю зник, постійне чхання припинилося, а втома поступово відступила. Після лікування Андрій повернувся до ресторану й більше не становив жодної небезпеки для відвідувачів. Можливість повернутися до роботи означала повернення до нормального розпорядку, якого він був позбавлений через недугу.
На кухні йому більше не доводилося напружено чекати наступного нападу, відходити від столу чи приховувати свій стан від колег. Він знову міг зосередитися на приготуванні страв і дотриманні правил, не побоюючись, що власний організм підведе його в невідповідну мить. Поступово повсякденність знову стала саме такою, якою була до появи болісного свербежу…
