Спершу тихий, а потім дедалі гучніший, ніби хтось плив за ним. Коля з надією обернувся, вдивляючись у темряву. Він сподівався побачити човен друга й світло ліхтаря, але натомість помітив знайому й рідну морду.
— Везунчик, — прохрипів Коля. Пес у відповідь лише ще старанніше запрацював лапами. Він підплив упритул до господаря, схопив зубами його за комір.
Везунчик намагався тягнути людину за собою. Хоч у воді переміщати вагу було легше, псові майже не вдавалося витягти чоловіка за межі течії. Микола від подиву навіть перестав рухатися.
Він засумнівався, чи не галюцинація це. Везунчик, його Везунчик до жаху боявся води. Він би нізащо в житті не поліз у річку.
Але гострі зуби трималися за комір, а гаряче дихання обпікало потилицю. Раптом до Колі дійшло, що сам Везунчик не впорається. І якщо вони хочуть вибратися, то треба діяти разом.
Чоловік напружив пам’ять, намагаючись згадати все, чого його вчили на уроках плавання. За давністю років виходило кепсько, але він не здавався. Коля почав гребти руками й ногами, щоб хоч якось полегшити завдання своєму псові.
Додаткові сили собаки дуже знадобилися. Спільними зусиллями їм вдалося трохи зміститися вбік. Тут під руку Колі потрапив очерет, і він ухопився за нього.
Тепер Везунчик задавав напрямок і підштовхував господаря, а той, ріжучи руки об гострі краї очерету, просувався вперед. У Колі боліло все тіло. Він страшенно втомився, але не мав права підвести свого улюбленця.
Якщо вже Везунчик пересилив себе заради допомоги, то чоловік тим більше мав зробити все можливе, щоб вибратися. Здавалося, це тривало цілу вічність. Раптом під ногою з’явилося щось тверде.
Господар пса зробив крок, другий і почав виходити на берег. Адреналін стрімко полишав тіло, і сил вистачило дістатися мілководдя. Потім чоловік упав на спину.
Голова лежала на березі, а ноги ще бовталися у воді. Але все це вже було неважливо. Полегшення накочувало хвилями.
Живий. Дихає. Усе добре.
Поруч хтось протупотів, а потім гарячий язик облизав обличчя. Коля беззвучно розсміявся. Він хотів підняти руку, щоб обійняти свого пса, але тіло не слухалося.
Тварина бурчала, облизуючи господаря й зазираючи йому в обличчя. Вона не могла зрозуміти, чому людина не встає. Пес знову взяв Колю за комір і з великими труднощами спробував витягти на берег.
Одягненого в мокрий одяг чоловіка було дуже важко тягти по траві, навіть попри значні розміри собаки. За якийсь час псові вдалося трохи далі витягти господаря на тверду землю. Везунчик повів носом з боку в бік, труснув головою, щось пробурчав, дивлячись Колі в очі, і побіг у темряву…
