Інна Борисівна випурхнула назовні в розкішному світлому пальті. Ступила ефектно й влучила підбором просто в розкислий гній біля хвіртки. Змахнула руками — пакет із фруктами полетів у замет. А сама застигла на одній нозі, пахнучи дорогими парфумами на все сільське подвір’я.
— Перепрошую, я без запрошення заскочила, — процідила вона, гидливо обтрушуючи поділ. — Я Богдана по роботі знаю не перший місяць. Сьогодні він в ейфорії, а завтра награється. З чим ваша донька залишиться?
— Хто вам видав ліцензію лізти в чужу сім’ю? — поцікавився Богдан. — Заодно розкажіть присутнім про анонімки, які другий місяць приходять моєму батькові. Нібито я вожу необлікований товар повз касу.
— Це він правильно каже, — пролунав жіночий голос.
Вероніка Едуардівна стояла біля паркану в простій куртці й черевиках, без грама косметики.
— Це вона мені запропонувала влаштувати сцену, — Савчук обвела поглядом подвір’я й кивнула на Інну Борисівну. — Зганьбимо вас перед ріднею, і Богдан повернеться у звичне коло. Анонімки теж її рук справа. Спочатку я погодилася, але потім передумала.
Вона подивилася на Оксану.
— Він мені небайдужий. Але опускатися до бруду я не стану. Вибачте.
Вона розвернулася й пішла…
