— Мені б залягти на дно на якийсь час, щоб одна сім’я нарешті відчепилася зі своїм сватанням. Вважатимемо це взаємовигідною угодою.
Чоловік витяг із-за сонцезахисного козирка шляховий лист, черкнув ручкою й накидав на звороті короткий список умов.
— Існуємо як сусіди по комуналці. У душу одне до одного не ліземо. Фінанси нарізно, ваші доходи мене не стосуються. Набридне цей цирк — розбіжимося тихо й мирно, без биття посуду.
— Дозволите додати п’ятий пункт?
— Диктуйте.
— Кришталь у серванті не чіпати. Це музейний експонат від бабусі, який пережив кілька поколінь.
— Зафіксовано, — кивнув Богдан і акуратно вивів рядок на папері.
До машини підбіг обліковець, заторохтів цифрами. Але Богдан перервав його тираду:
— Стій. Третю позицію перебий. Ти там зайвий нуль уліпив, тисяч на сорок помилився.
Такі здібності зазвичай водяться не за кермом фургона, подумала Оксана, але думку відігнала.
Заяву подали того ж вечора, а розписалися через належний місяць, у звичайний вівторок, викроївши пів години між її робочими нарадами. На нареченому була випрасувана сорочка під теплою курткою, на нареченій — повсякденне пальто, на пальцях — гладеньке золото без камінців.
— Документи не міняйте, лишайтеся при своєму прізвищі, — запропонував він перед віконцем реєстрації. — Менше бюрократії.
— Моєї рідні соромитеся? — всміхнулася вона.
— Ваш час економлю.
Увечері чоловік переступив поріг із похідним баулом і валізкою з інструментами. Оцінивши масштаб квартири, поцікавився, де кинути кості…
