Рішення щодо Артема не поставило крапку в майнових суперечках. Право Валентини Петрівни самостійно розпоряджатися квартирою вже відновили, підготовлений продаж зупинили, а Наталія більше не могла діяти від імені моєї матері. Тепер належало розібратися з грошима та зниклими прикрасами.
Роман Вікторович не намагався оголосити спірними всі сімейні витрати за два роки. Він відібрав лише підтверджені виписками операції, які не були пов’язані ані з утриманням житла, ані з потребами Артема: великі особисті покупки Наталії, її поїздку з Денисом і витрати, здійснені в той період, коли на найнеобхідніших речах для сина вже заощаджували. Окремо оцінили сережки, ланцюжок, каблучки Валентини Петрівни та мою обручку, що зникли зі скриньки.
Побачивши зібрані документи, Наташа погодилася на письмову угоду. За нею вона мала повернути основну частину доведених сум і відшкодувати вартість прикрас, які знайти не вдалося. Роман Вікторович попередив: домовленість не змінює морального боку того, що сталося, зате позбавляє Артема ще одного тривалого протистояння між батьками. Я погодився. Мені не була потрібна гучна перемога — хотілося лише, щоб син перестав жити серед нескінченних взаємних звинувачень.
Останнім залишалося питання квартири. Після набрання законної сили рішенням про припинення опіки Валентина Петрівна письмово зажадала, щоб Наталія й Денис звільнили житло. Вона дала їм достатньо часу, однак вони відмовилися виїжджати й далі поводилися так, наче нічого не сталося. Матері довелося домагатися окремого рішення про виселення. Потім ми дочекалися, поки воно набере законної сили й сплине строк добровільного виконання. Лише після цього виконавча служба призначила день передачі квартири законній власниці.
Працівник служби приїхав разом із Левченком, який стежив за порядком. Наталія й Денис заздалегідь знали дату, отримали час зібрати основні речі й могли пізніше забрати решту за погодженою процедурою. Ніхто не збирався несподівано виставляти їх на сходовий майданчик.
Біля дверей стояли Валентина Петрівна, Артем, Семенич і я. Відчинила Наташа. Вона подивилася на офіційні документи в руках працівника, а тоді — на сина.
— Строк для добровільного звільнення житла закінчився, — рівно промовив представник служби. — Сьогодні квартиру мають передати власниці. Речі, які залишаться всередині, ви зможете отримати пізніше в установленому порядку.
Наталія сперечатися не стала. Першим вийшов Денис Яремчук із великою сумкою. Він не поглянув ні на кого з нас і швидко спустився вниз. За кілька хвилин у передпокої знову з’явилася Наташа — із двома валізами й пакетом. Переступивши поріг, вона завмерла. Здавалося, зараз звернеться до мене, але її погляд був прикутий до Артема…👉Продовження — натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇
