Оля впустила фломастер.
— Чесно-чесно. Лікарі не брешуть, — сказала Оксана й вийшла з палати з флаконом у кулаці, схованим у кишені халата, як ховають ампулу.
Виписний лист вона порвала сама, неакуратно, не вздовж, а впоперек, на чотири частини, і частини кинула в подрібнювач. Машинка прожувала папір сухим тріском, потім Оксана набрала внутрішній номер.
— Токсикологія, Федоровичу, це Мельник із дитячої хірургії. Потрібен аналіз рідини. Неофіційно. Поки що неофіційно. Так. Так, я розумію. Федоровичу, у мене дитина семи років і два тижні болю в животі неясної етіології, які минули, щойно вона перестала пити вітаміни. І мертва квітка на підвіконні. Зовсім мертва, чорна.
Пауза в слухавці була довгою. Потім голос, прокурений, утомлений:
— Неси через службовий, не через реєстратуру.
Батько Олі приїхав за дві години, як приїздив щодня о п’ятій після роботи. Віктор, 38 років, інженер-проєктувальник, широкі плечі під м’ятою курткою, пакет з яблуками в руці.
Оксана перехопила його в коридорі біля стенда з дитячими малюнками.
— Вікторе Степановичу, на два слова.
— Щось з Олею?
Пакет хитнувся в руці.
— З Олею все добре, але виписку я скасувала. — Оксана тримала теку з історією хвороби перед собою, як щит. — У контрольних аналізах є відхилення. Нічого страшного, але я зобов’язана перевірити ще раз. Три-чотири дні.
— Які відхилення? Ви ж учора казали: картина чиста, йдемо на поправку.
— Печінкові проби, — вона вимовила це гладко, без запинки, дивлячись йому в перенісся. — АЛТ підвищений. Можливо, лабораторна похибка, можливо, ні. При болях у животі неясного походження я не маю права ризикувати.
Віктор провів рукою по обличчю, зверху вниз, стираючи щось невидиме.
— Господи, ми вже думали, все позаду. Наталя кімнату їй переклеїла. Шпалери з єдинорогами. Сюрприз готувала. Наталя — це наречена моя. Ми…
Він зам’явся й переклав пакет з руки в руку.
— Дружина в мене загинула три роки тому. Аварія. Ольці було чотири. А з Наталею ми рік, так вона до Ольки як до рідної. Чесне слово. Щодня сюди мотається. Вітаміни їй носить. Я й не просив.
— Вітаміни, — сказала Оксана.
— Так, я бачив. Вона в аптеці працювала раніше, тямить. Каже, дитині після хвороби підтримка потрібна.
Оксана кивнула один раз, коротко.
— Вікторе Степановичу, прохання. Усі препарати, які отримує Оля, — тільки через мене. Будь-які, навіть вітаміни, навіть пастилки. Це стандартний протокол при перегляді діагнозу. Передайте, будь ласка, вашій нареченій.
— Звісно, звісно, передам.
Він пішов до палати й на півдорозі озирнувся.
— Лікарю, але ж нічого серйозного? Вона ж одужує?
