Федорович дивився на неї поверх окулярів секунд п’ять.
— У поліції. Тьху. Є в тебе хто?
— Знайдеться.
Слідчий Шульга приїхав у відділення ввечері в цивільному. Представився на посту консультантом із департаменту. В ординаторській він розклав на столі диктофон, бланки й слухав 20 хвилин, не перебиваючи.
Потім сказав:
— Висновок лабораторії — це добре. Показання дитини семи років — це слабко. Флакон без відбитків, процедура вилучення — це майже ніщо. Будь-який адвокат розмотає. Ви маєте рацію, лікарю. Потрібна передача на гарячому.
Він побарабанив пальцями по столу.
— Вона приходить щодня, з четвертої до шостої, — сказала Оксана. — Батька попереджено, що всі препарати — через мене.
— Отже, якщо вона понесе краплі в обхід заборони, це вже поведінка. А якщо у флаконі знову буде талій, це вже склад.
Шульга сховав диктофон.
— Дитину з палати приберемо під приводом. У тумбочку — муляж, порожній флакон, щоб вона бачила: старий майже скінчився, треба оновити. Камеру поставимо сьогодні вночі. У мене є санкція на приховану роботу за матеріалом лабораторії. Ваше завдання — поводитися як завжди. Зможете?
— Я дитячий хірург, — сказала Оксана.
— Я десять років кажу дітям, що боляче не буде.
Шульга хмикнув уперше за всю розмову.
Наталя прийшла наступного дня, о 16:15. Оксана побачила її з ординаторської крізь прочинені двері. 32 роки, світле пальто, акуратний хвіст, пакет із дитячого магазину. З пакета стирчало вухо плюшевого зайця. Підбори простукали по лінолеуму. Цок-цок. Скрип на повороті. Цок.
Біля палати номер чотири Наталя зупинилася, постояла дві секунди, поправила волосся — жест перед дзеркалом, тільки дзеркала не було — і ввійшла. Оксана дорахувала до десяти й пішла слідом.
Оля сиділа на ліжку. Її повернули до палати за годину до цього. Шульга вирішив, що без дитини сцена не складається, але в сусідній палаті за стіною сиділи двоє його людей, а під стелею в датчику диму працював об’єктив.
— Зайчика тобі принесла. Дивися, який пухнастий.
Наталя сиділа на краю ліжка впівоберта.
— А це що в нас, розмальовка?
