— До завтра, сонечко, — проспівала вона від дверей.
Вона прийшла наступного дня о 16:05, без пакета з дитячого магазину, з маленькою дамською сумкою. Оксана стояла біля сестринського поста й заповнювала журнал. Ручка рухалася рівно, рядок за рядком, і тільки натиск був такий, що на наступних трьох сторінках продавлювалися слова.
Наталя пройшла повз.
— Добрий день, лікарю.
Цок-цок. Скрип-цок. Двері палати номер чотири зачинилися. У кишені халата в Оксани завібрував телефон. Один раз. Сигнал від Шульги. Дивимося.
У сусідній палаті за стіною на екрані ноутбука двоє оперативників бачили те саме, що й об’єктив у датчику диму. Наталя сідає на край ліжка. Наталя розмовляє з Олею. Беззвучно для них. Звук писався окремо. Наталя озирається на двері. Наталя відкриває сумку й дістає флакон темного скла. Нова етикетка: «Вітамішки Актив». Наталя відкручує піпетку, набирає, підносить до губ дівчинки.
— Відкривай ротик, зайчику, хутенько, поки лікарка не бачить. Лікарі — вони перестраховуються, а нам із тобою одужувати треба.
Стоп.
Двері відчинилися без стуку. Оксана увійшла першою. Вона наполягла на цьому. Шульга сперечався хвилину й здався, і її рука лягла на зап’ясток Наталі. Не ривком, щільно, як накладають джгут.
— Поставте піпетку.
За спиною Оксани вже входили двоє. Швидко відпрацьовано. Один одразу до вікна, другий — між Наталею і дверима. Шульга — третім, із телефоном у руці. Зйомка тривала.
— Що? — Наталя дивилася на руку на своєму зап’ястку. — Що ви собі дозволяєте? Це вітаміни. Це звичайні дитячі.
— Громадянко Бондар Наталіє Романівно. Оперативний захід. Флакон буде вилучено в присутності понятих. Попередній флакон, вилучений два дні тому, вже досліджено. Солі талію. Висновок номер 4471. Експерт Лісовський. Продовжуйте.
Піпетка випала з пальців Наталі й покотилася по ковдрі, лишаючи мокру доріжку. Краплі вбиралися в білу тканину, прозорі, безневинні на вигляд, трохи жовтуваті.
— Це не моє, — сказала Наталя.
Голос лишився тим самим, теплим, із придихом. Він більше не пасував до обличчя.
— Мені це дали. Мені сказали, це вітаміни. Я жертва, ви розумієте? Я сама жертва.
— В аптеці на Садовій ви працювали шість років, — сказав Шульга. — До минулого вересня провізоркою. Продовжуйте про жертву, це цікаво.
Оля сиділа в кутку ліжка, підтягнувши коліна, обхопивши жирафа. Оксана сиділа поруч, закрила її плечем від того, що відбувалося, і сказала тихо, просто у вухо:
