Ольга жила у звичайній двокімнатній квартирі над продуктовою крамницею. У передпокої тіснилися чоботи, на кухні гудів старий холодильник, а диван на ніч доводилося розкладати. Побачивши Машу, сестра не полізла її обіймати й не стала розпитувати. Показала, де лежать рушники, дала вибрати чашку й лише потім відвела Анну до вікна.
— Я допоможу, — сказала вона. — Але не чекай, що я назву тебе жертвою. Ти роками дозволяла йому перетворювати все на вітрину. Ви навіть мамин похорон знімали так, щоб світло гарно падало.
Анна не сперечалася. Телефон тремтів від повідомлень. Артем вимагав повернути дитину, обіцяв викликати фахівців і водночас пропонував «спокійно завершити кампанію». Потім у їхньому обліковому записі з’явився короткий ролик: Анна затуляє об’єктив і різко каже: «Не знімай її». Артем обрізав запис так, ніби дружина відштовхувала Машу. Підпис повідомляв про її емоційний зрив.
До вечора рекламний партнер призупинив виплати, банк нагадав про прострочення, а незнайомі люди писали, що таким жінкам не можна довіряти дітей. Анна сиділа на підлозі у ванній, затуливши рота рушником, щоб Маша не почула ридань. Їй хотілося зателефонувати Ірині й зізнатися, що вона не впорається. Це було б легше, ніж щодня бачити в очах дівчинки очікування нової зради.
Ольга вимкнула сповіщення на Анниному телефоні, але Маша встигла побачити на екрані гнівні слова поряд із чужими світлинами й запитала, чи знають ці люди її ім’я. Анна хотіла сказати, що дорослі все контролюють, але після нічної обіцянки не мала права брехати. Вона відповіла: ім’я могли дізнатися з роликів, зате нову адресу вони нікому не скажуть, а поруч будуть Ольга та фахівці.
Уночі Маша намочила постіль. Побачивши мокру білизну, вона сама стягнула простирадло, згорнула піжаму й почала шукати свій рюкзак. Анна не стримувала її руками. Просто принесла чисту білизну й сказала, що за мокре простирадло її ніхто не сваритиме й тим паче нікуди не відправить. Маша недовірливо поглянула, потім дозволила Анні допомогти їй переодягнутися, але до ранку лежала з розплющеними очима.
Уранці Ольга, перебираючи Аннину сумку в пошуках зарядного пристрою, знайшла загорнуте в рушник плюшеве лисеня. Червона цятка не світилася, але всередині намацувався твердий корпус. Анна згадала: камери автоматично зберігали оригінальні записи в робочому сховищі. Вона не стала розбирати іграшку. Поклала її в пакет, сфотографувала з усіх боків і написала юристові, якого порадила Ірина.
За згодою Павла Анна зайшла до папки автоматичних завантажень із домашніх камер, доступної їй як учасниці сімейного медіапроєкту. Там було кілька файлів, які лисеня надіслало через домашню мережу ще до від’їзду. Анна перемотала вечірній запис до часу, який приблизно назвала Маша: зашурхотіло хутро іграшки, а тоді пролунав голос Лени — чіткий, стомлений і моторошно діловий: «На сороковому завершуємо старт. Далі криза, повернення — й охоплення злетить…»
