Після розмови Марина поклала телефон екраном донизу. Рішення було ухвалене саме тоді, хоча вголос вона його не сформулювала: поки Сергій далеко, вона нічого не змінюватиме. Їй здавалося, що зізнання зараз лише позбавить його спокою, а отже, мовчання можна назвати турботою.
Наступного вечора Олексій приніс вечерю в паперових коробках і відразу помітив, що Марина майже не їсть. Вона розповіла, як Сергій домовився з майстром і оплатив діагностику, але не сказала, як сильно його турбота змусила її соромитися. Олексій слухав, відкинувшись на спинку стільця, і дратувався дедалі більше.
— Він там, а ти живеш за його розкладом. Коли телефонувати, куди їхати, кому можна брати ключ. Тебе це справді влаштовує?
— Він не змушує мене чекати. Я сама чекаю.
— Тоді навіщо я тут?
Марина підвела на нього очі. Досі Олексій ніколи не вимагав визначеності в їхніх стосунках; його влаштовували запнуті штори, нечасті вечори й те, що він ішов до світанку. Тепер він дивився на неї так, наче мав право посісти місце, яке поки що належало Сергієві.
— Ти тут, бо ми обоє цього захотіли, — відповіла вона. — Не вдавай, ніби я обіцяла тобі чуже життя.
Олексій усміхнувся, але сперечатися не став. Після вечері він помив посуд, полагодив замок на балконних дверях, який заїдав, і пішов раніше, ніж зазвичай. Марині сподобалося, що вона обстояла бодай одну межу, хоча головну давно переступила сама.
Дні без зв’язку із Сергієм тягнулися нерівно. Іноді Марина прокидалася спокійною, працювала з дому, спускалася до магазину й не думала про жодного з чоловіків. А потім у під’їзді грюкали двері, на вулиці різко гальмувала машина — і серце починало калатати швидше: їй ввижалося, що Сергій повернувся без попередження або що надійшла звістка, якої вона боялася.
Він дав про себе знати за чотири дні. Замість відео надійшло голосове повідомлення, записане півголосом. Сергій сказав, що живий, цілий і дуже стомлений, а тоді несподівано заговорив про квартиру. Після повернення він хотів переставити меблі в маленькій кімнаті, звільнити місце біля вікна й поставити там робочий стіл для Марини.
Вона прослухала запис двічі. Сергій пам’ятав, як їй заважав шум із кухні, і думав про її зручність там, де сам спав уривками. Марина сіла на підлогу біля комода, відчинила верхню шухляду й довго дивилася на автомобільний ключ. Металевий край був стертий його пальцями ще до їхнього знайомства…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
