Його слова звучали щиро. За весь час служби Сергій жодного разу не вимагав звіту про її поїздки й не перевіряв, де вона була ввечері. Спочатку ця свобода зігрівала Марину, а згодом саме через неї їй стало особливо важко дивитися на його обличчя під час дзвінків.
Олексій з’явився в її домі на прохання самого Сергія. Спершу він замінив кран, що протікав, потім привіз важку посилку, а згодом приїхав, коли акумулятор машини розрядився після морозної ночі. Тримався він невимушено, розповідав історії з майстерні й умів заповнити тишу, яка після від’їзду чоловіка стала майже відчутною на дотик.
Марина довго називала їхні зустрічі дружніми. Перший поцілунок стався після того, як замість обіцяного дзвінка вона отримала від Сергія коротке повідомлення й кілька годин плакала від злості. Олексій не намагався одразу зблизитися: зварив каву, сів на іншому краю дивана, а коли вже збирався йти, затримав долоню на її плечі. До дверей вони дійшли вже не друзями.
Уранці Марина сказала собі, що це була єдина помилка. За тиждень вона сама написала Олексієві. Їй хотілося не кохання, а відчуття, що поруч є людина, чиє обличчя не зникне через поганий зв’язок і якій не доводиться відлічувати хвилини розмови. Поступово це пояснення стало зручним прихистком для вчинків, які вона робила цілком свідомо.
Анну Соколову Марина знала ще з тих часів, коли їхні сім’ї часто зустрічалися. Навіть після того, як спільні вечори припинилися, контакти лишилися в телефонах: Анна іноді вітала Марину зі святами або запитувала, чи немає новин від Сергія. Олексій запевняв, що вони давно розійшлися, просто не квапляться завершувати формальності й час від часу телефонують одне одному через речі, які ще залишилися. Якось, коли він був у Марини, на екрані його телефона з’явилося ім’я Анни. Олексій вийшов на сходовий майданчик, але крізь нещільно зачинені двері Марина почула лише: «Так, уранці все закінчу».
— Що саме? — запитала вона, коли він повернувся.
— Заберу останні коробки та інструменти. Їй набридло чекати, мені теж. Тільки не починай, будь ласка.
Він промовив це зі стомленою впевненістю людини, яку несправедливо змушують повторюватися. Марина не стала розпитувати далі. Їй було вигідніше прийняти перше пояснення, ніж ставити запитання, після яких їхній зручний зв’язок міг зруйнуватися.
За кілька днів у машині засвітився попереджувальний індикатор. Марина сфотографувала панель і надіслала знімок Сергієві. Він попросив заглушити двигун і зачекати, поки порадиться з майстром. За годину Сергій надіслав звичайним повідомленням адресу майстерні в промисловій зоні й написав, що на неї там уже чекають.
Сергій сам зв’язався з майстром і оплатив діагностику з грошей, відкладених на обслуговування. Несправним виявився звичайний датчик, який замінили того самого дня. Увечері Сергій зателефонував Марині й довго розпитував не про машину, а про те, чи не злякалася вона в дорозі. Вона дивилася в його стомлені очі й розуміла, що може покласти край брехні одним реченням. Натомість подякувала за допомогу й попросила берегти себе…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
