Ігнатич миттєво зняв рушницю й спрямував її на ворота. З протезом він рухався повільніше, ніж колись, але службові навички нікуди не зникли. Я показав йому, щоб він лишився біля Соломії, а сам відсунув старі покришки в темному кутку. За ними ховався технічний лаз, що виходив до заднього боку боксу.
Соломія зіщулилася під ковдрою. Я приклав палець до губ, дочекався її кивка й вибрався назовні. Мороз одразу проник під розхристаний комір бушлата. За гаражами лежала мертва смуга зі заметів, іржавих кузовів і занедбаних бетонних лотків. Сніг був припорошений вугільним пилом і добре зберігав сліди.
Я сховався за остовом старої легкової машини й прислухався. Спершу розрізнив хрускіт насту, потім роздратований шепіт.
— Куди лізеш? Підняв сигнал на весь кооператив.
— Темно ж. Шрам сказав перевірити кожен гараж. Назарів фургон бачили в цьому районі. За дівку пообіцяли таку винагороду, що рік працювати не доведеться.
Їх було двоє. Не головні бійці, а виконавці, які сподівалися відзначитися перед Шрамом — силовим помічником Сивого. До них іще не дійшла доповідь Назара. Для них Соломія лишалася втікачкою-співачкою, а я — випадковим старим, якого можна відштовхнути з дороги.
Чоловіки йшли просто до задньої стіни гаража, світячи дешевими ліхтарями. Якщо вони побачать відблиск пічки або почують голос, почнуть стріляти крізь тонкий метал. Усередині сиділа беззбройна дівчина, і навіть випадкова куля могла закінчити все раніше, ніж ми встигнемо відповісти.
Я обійшов їх широкою дугою, ступаючи по вже продавлених слідах, щоб не виказати себе скрипом. Один зупинився й спробував прикурити, прикриваючи вогник долонями. Другий підняв ліхтар, спрямовуючи промінь на щілини воріт.
Я опинився в них за спиною. Спершу перехопив руку того, хто тримав ліхтар, відвів її вниз і позбавив його рівноваги. Чоловік упав обличчям у м’який замет, не встигнувши покликати напарника. Другий обернувся, але я вже стояв упритул. Після короткого захвату його опір швидко згас. Я притримав тіло, що втратило силу, і безшумно поклав поруч, подалі від металу.
Обидва лишилися живі. Я відтягнув їх у глибокий бетонний лоток, зв’язав ременями й перевірив кишені. В одного виявився важкий револьвер, у другого — ніж і переносна рація. Із динаміка долинав тріск, потім прорізався різкий голос:
— П’ятий, Шостий, відповідайте! Шрам наказав стягнути машини до промислової зони. Перевіряти все до останнього сараю. Назар повернувся блідіший за стіну, несе якусь нісенітницю, але наказ шукати дівку ніхто не скасовував.
Я вимкнув рацію. Стало ясно, що Мирослав іще не ухвалив рішення або не встиг донести його до всіх. Зате Шрам діяв без дозволу. Молодий, жорстокий і честолюбний, він побачив можливість показати господареві власну корисність — або перевірити, як далеко вже може зайти сам.
Коли я повернувся, Ігнатич так само тримав ворота на прицілі.
— Ідемо, — сказав я. — Це була розвідка. Скоро сюди приїдуть інші й перевернуть кожен бокс.
— На вулицях вони швидко виставлять спостереження, — зауважив він. — Потрібен шлях, про який люди Шрама не здогадаються.
Старий сапер на кілька секунд замислився, потім показав у бік пустиря.
— За бетонним заводом є занедбаний захисний пункт. Його закрили багато років тому. Ззовні входи завалені, зате з магістрального колектора зберігся прохід. Люк під іржавими листами, за сотню метрів звідси. Усередині сухо, стіни товсті, а вхід схований.
Я подивився на Соломію. Вона вже підвелася з дивана, хоч ноги все ще тремтіли.
— Надягай тілогрійку, светр і шапку, — звелів я, знімаючи одяг із гачка. — Під землею буде сиро. Зараз зовнішній вигляд не має значення.
За кілька хвилин ми були готові покинути тепло гаража й зникнути там, де під містом починався забутий лабіринт…
