Кілька хвилин обоє мовчали. Випадковий спостерігач міг би сприйняти їх за звичайну пару, що відпочиває після тривалого ремонту. Але Ольга вже не відчувала поруч із Вадимом колишньої легкості. Вона раз по раз дивилася на двері комори й на тонкий саджанець, який нахилився після недавнього вітру.
Вадим розлив напій, говорив про новий проєкт та іноді накривав долонею її руку. Ольга відповідала неуважно. Річ була вже не лише в надісланих фотографіях. Вадим не платив за цей будинок і нічим заради нього не ризикував. Дмитро ж вклав сюди заощадження й сподівався відновлюватися після поранення. Навіть кинуті на стіл ключі від дорогої машини здавалися випадковою декорацією, тоді як стіни зберігали десять років подружнього життя.
— Восени дерево треба прибрати, — сказав Вадим, помітивши її погляд. — На цьому місці чудово стане піч або бар. А все з комори перевеземо до квартири, щоб не захаращувати кімнати.
— Там речі Дмитра. І будинок теж його.
— Юридично він спільний. А насправді Дмитро знову поїде. Йому простіше жити поблизу лікарів, а тобі час думати про власне життя.
Ольга підвелася на лікті. Вадим промовив це спокійно, майже по-діловому. Поранений господар здавався йому не людиною, а незручною перешкодою, яку можна усунути кількома нібито розважливими доводами.
Вадим дістав планшет і розгорнув заздалегідь підготовлену схему. До бічної стіни будинку на ній прилягала компактна споруда з окремим входом.
Збільшивши зображення, Ольга побачила не лише план, а й майже заповлене замовлення. У рядку клієнта вже були зазначені її ім’я та адреса; порожніми залишалися лише платіжні дані й поле підтвердження. Вадим устиг виміряти стіну, дізнатися ціну й скористатися її даними, нічого не сказавши. Для початку робіт йому був потрібен лише доступ до грошей.
— У мене є вигідний варіант, — оголосив він. — Вклади решту заощаджень у цю прибудову. Я проведу замовлення через компанію, а приміщення потім здаватимемо. Гроші не повинні лежати без діла.
Уперше прохання про кошти прозвучало прямо. Сума внизу майже збігалася із залишком родинних заощаджень. Вадим вибрав строки й матеріали, навіть не поцікавившись її згодою.
— Ні. Ці гроші залишаться на рахунку, — відповіла Ольга.
Вадим перестав усміхатися. Він заговорив про знайдених робітників, нескінченні поїздки, владнані проблеми й години, витрачені за відсутності Дмитра. Усі колишні послуги раптом перетворилися на виставлений до сплати рахунок…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
