Одразу після того, що сталося, Вадим запропонував поїхати, щоб дати їй змогу все обміркувати. Його обережність обеззброїла дужче, ніж наполегливість. Ольга залишилася серед нерозібраних коробок і довго споліскувала дві вже чисті чашки, наче звична дія могла повернути вечору колишній сенс. Вона ще могла заборонити йому приходити, зізнатися Дмитрові й зупинитися після першої порушеної межі. Натомість сховала Вадимову чашку вглибині шафи, ніби небезпека полягала лише в предметі, який чоловік міг випадково побачити.
Кілька днів Ольга не відповідала на повідомлення. Одного вечора зателефонував Дмитро, запитав про саджанець і довго мовчки слухав, як гілка дряпає шибку. Потім утомленим голосом попередив, що зв’язок невдовзі може зникнути, і попросив дружину берегти себе. У цьому короткому проханні звучала довіра, на яку вона вже не мала права.
Наступного дня Ольга першою написала Вадимові.
Їхній роман непомітно вписався в графік ремонту. Вадим з’являвся після обіду, а їхав зазвичай до настання темряви. Він приніс колонку, кілька предметів посуду, запасну сорочку, пізніше залишив у шафі взуття. Кожна річ потроху зсувала межу, яку Ольга й далі вважала тимчасовою.
Вона, як і раніше, працювала й жила у квартирі, оплачувала рахунки, а на вихідних перевіряла будинок. Спочатку Вадим приїздив наче випадково, та невдовзі вже заздалегідь цікавився, що привезти на вечерю. Ольга поступово перестала помічати, де закінчується допомога й починається привласнене ним право. Він знав код хвіртки, знаходив запасні рушники та вмикав її улюблену музику, хоча власного ключа так і не мав.
Речі Дмитра одна за одною перекочовували до комори. Спершу туди віднесли старий плащ, потім ящик з інструментами. Якось Вадим повернув сімейну фотографію лицем до стіни. Ольга промовчала, а згодом сама прибрала знімок за зачинені двері. Вона нічого не викидала, бо так було легше підтримувати ілюзію, ніби два її життя існують окремо й ніколи не зіткнуться.
Дмитро телефонував нечасто, але розмова майже незмінно поверталася до будинку. Він запитував про дах, опалення та опору біля дерева. Якось чоловік сказав, що після служби, можливо, не захоче повертатися на колишню роботу: поставить обіцяний верстак біля вікна й ремонтуватиме сусідам стару техніку.
Під час цієї розмови Ольга стояла у дворі, а Вадим спав за відчиненим вікном спальні. Вона відійшла далі, щоб у слухавку не долинуло чуже дихання, і пообіцяла підібрати для верстака гарну лампу. Навичка приховувати правду вже спрацьовувала швидше, ніж думка про те, що саме вона приховує…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
