Ще в коридорі центру Ольга надіслала Вадимові повідомлення про розрив. Пом’якшувати формулювання вона не стала: написала, що після зустрічі з чоловіком побачила, на що перетворила їхній спільний дім, і ввечері поверне все, що Вадим там залишив.
Він приїхав першим і чекав біля хвіртки, прихилившись до службової машини. У його позі читалася не провина, а ображена гордість. Вадим дав Ользі договорити, а потім запитав, чому місяці їхньої близькості раптом стали помилкою лише після поранення Дмитра.
— Коли протікав дах, зривалися постачання й ти не могла заснути, поруч був я, — нагадав він. — Цей будинок ожив завдяки мені. А тепер я маю зникнути лише тому, що людина, яка завжди ставила тебе не на перше місце, вирішила повернутися?
Ольга відповіла, що Дмитро не обирав ані відстані, ані поранення. Вадим заговорив тихіше. Він запевняв, що не вимагає негайного рішення й готовий чекати, доки вона сама зрозуміє, з ким хоче залишитися. Про майбутнє він розмірковував із такою впевненістю, ніби воно давно було влаштоване й залежало винятково від її рішучості.
Того вечора речі так і не покинули шафи, а Вадим залишився до ранку. Ольга вже не могла говорити про хвилинну слабкість: єдину спробу завершити стосунки вона сама звела нанівець.
Уранці Вадим приготував сніданок і поводився так, ніби важкої розмови не було. Він запропонував відкласти будь-які рішення до повернення Дмитра, але після цього почав ночувати в будинку помітно частіше. Формула була зручною: поки чоловік перебував далеко, остаточного вибору начебто не існувало. Насправді кожен прожитий так день ставав новим вибором на користь обману.
Вадим дедалі вільніше розпоряджався простором: переставляв вазони, підбирав меблі й одного разу запропонував викорчувати молоде дерево, яке, на його думку, порушувало симетрію двору. Ольга відмовила так різко, що він розсміявся, назвав саджанець недоторканним і змінив тему. Але сказане вже залишило по собі неприємний слід…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
