Перед показом Влада визирнула з-за лаштунків і відразу відступила. У залі було надто багато людей. Голоси, світло, об’єктиви, шелест програмок — усе змішалося в одну гарячу хвилю. Долоні стали вологими.
— Готово? — зазирнув Богдан.
— Так, — сказала вона, хоча всередині все тремтіло.
Музика почалася несподівано. Перша модель вийшла на подіум, дійшла до кінця, повернулася. Залунали оплески. За нею пішла друга, третя, потім наступні. Колекція рухалася злагоджено, ніби давно знала свій шлях. Владу почали готувати до виходу: макіяж і зачіска були зроблені заздалегідь, залишалося вдягти весільну сукню й витримати кілька хвилин, які здавалися вічністю.
— А якщо я впаду? — запитала вона чоловіка, який поправляв пудру на її обличчі.
— Не впадете, — спокійно відповів він.
У його голосі було стільки впевненості, що Влада майже повірила. Вона випросталася, вдихнула, стиснула пальці й відпустила. Усмішка спершу здавалася чужою, але після першого кроку подіум перестав бути страшним. Світло било в очі, обличчя розпливалися, але із зали йшло тепло. А коли вона побачила батька, який підняв руку й схвально показав їй жест, страх остаточно відступив.
Після фінального проходу всі моделі вийшли разом. Оплески стали гучнішими, щільнішими. Влада стояла серед створених нею речей і не могла повірити, що це не сон, не чужа історія, не картинка зі старого журналу.
Щойно показ закінчився, до неї підійшли репортери.
— Це ви дизайнерка колекції?
— Так. Дякую, — сказала Влада й очима почала шукати Богдана.
— Як ви оцінюєте успіх нового бренду?
— Поки рано говорити.
Запитання сипалися одне за одним. Їй хотілося піти, вдихнути тишу, знайти своїх, але люди не відступали.
— Добрий вечір, я представляю дизайнерку, — нарешті вийшов уперед Богдан.
— Як називатиметься бренд?
Влада подивилася на нього. Вона сама ще не встигла про це подумати.
— «Лада», — сказав Богдан без паузи…
