Вона знала, що зараз вважають модним, але повторювати готові рішення не хотіла. Їй були важливі зручність, рух, жива жінка всередині одягу. Жінка, яка сідає, працює, хвилюється, ніяковіє, поправляє волосся перед дзеркалом. Окремо Влада продумувала моделі для пишних фігур. Вона пам’ятала свою першу клієнтку та її погляд, коли та побачила себе в сукні, тому не могла вважати такі речі другорядними.
За кілька днів Богдан прийняв перші ескізи й уважно подивився на неї.
— Коли ви встигли?
— Не знаю. Просто працювала.
— Приймаю все. Можна запускати.
Увечері до зали прийшли помічники — чоловіки й жінки, упевнені, швидкі, звиклі до тканини й термінів.
— Показуйте, що робимо, — сказав один із них. — Будемо допомагати.
Робота закипіла. Того місяця Влада майже не думала ні про що інше. Дім, батьки, навчання, кухня Галини Степанівни з пиріжками — усе ніби відсунулося за щільну завісу. Вона переходила від столу до столу, перевіряла посадку, просила переробити рукав, уточнювала лінію талії, сама сідала за машинку, коли не могла дочекатися. Їй хотілося зробити все власними руками, але вона розуміла: самій не встигнути.
Коли вбрання нарешті вдягли на манекени, почався перегляд. Фахівці підходили ближче, торкалися тканини, дивилися на шви, ставили запитання.
— Як ви знайшли цей вигин?
— Чому лінія тут іде саме так?
— Це рішення для повної фігури? Сміливо.
Влада відповідала не завжди впевнено. Іноді вона й сама не могла пояснити: просто бачила, як має бути.
Богдан оглянув колекцію й раптом насупився.
— Де весільна сукня? Показ має завершуватися нею.
У залі стало тихіше.
— Вона готова, — сказала Влада. — Просто нікому не підійшла.
— Хто шив?
— Я.
— Ви міряли?
— Так.
— Тоді вдягайте.
Влада швидко пішла за ширму. Пальці трохи тремтіли, коли вона застібала сукню. Вона була найособистішою з усього, що вона створила: чиста, легка, без зайвого крику, з тією гідністю, якої їй самій так бракувало в дитинстві.
Коли вона вийшла, залою пройшов шепіт.
— Щось не так? — запитала Влада, оглядаючи себе.
Богдан кілька секунд мовчав, потім кивнув.
— Усе так. Завтра ви вийдете в ній. Представимо вас як модельєрку-початківицю.
— Я? На подіум?
— Так.
Вона хотіла заперечити, але в його погляді вже було ухвалене рішення. Наступного дня Влада запросила батьків, Галину Степанівну й кураторку. Дорогу й ночівлю оплатила сама. Тепер вона могла дозволити собі те, що ще недавно здавалося недосяжним…
