Уже третю добу поранений вовк не відходив від замерзлого лісового озера. Він сидів неподалік старої ополонки, яку майже засипало снігом, і щоразу підводився, коли хтось наближався до одного й того самого місця на льоду. Здалеку його можна було прийняти за темний валун або за грудку снігу, що пристала до берегової кромки, але варто було придивитися — ставало видно: звір живий, насторожений і з останніх сил тримає свою дивну оборону.
Передня лапа в нього була поранена, на сірій шерсті темніли сліди крові, а вздовж боку тягнувся давній рубець, помітний навіть під зимовим підшерстям. Вовк виглядав виснаженим, але не безпорадним. Він не намагався сховатися, не йшов у хащу, не шукав зручного укриття. Він просто залишався біля ополонки, ніби все інше в цьому порожньому білому світі втратило для нього значення. Коли вітер дужчав, вовк лише нижче опускав голову, прикриваючи морду від снігової куряви, але за хвилину знову випростався й повертав погляд до одного й того самого плямистого місця на льоду.
Озеро лежало далеко від сіл, доріг і звичних маршрутів. Улітку сюди іноді діставалися рибалки, але взимку ці місця порожніли так швидко, ніби сам ліс стирав усі сліди людської присутності.
Берег зливався з матовою поверхнею льоду, між соснами гуляв колючий вітер, а рівний сніговий наст ховав небезпечні промоїни й старі тріщини. У такій глушині навіть випадковий звук здавався тривожним, а нерухома постать звіра біля води притягувала погляд сильніше за будь-який слід. Що довше на неї дивилися, то менше вона скидалася на випадковість: надто вже точно вовк обирав місце і надто мало цікавився всім, що відбувалося навколо.
Лісники вперше помітили вовка вранці, коли мороз іще висів у повітрі сухим білим пилом. Хижак не нишпорив берегом, не вистежував здобич і не реагував на людей так, як зазвичай реагує обережний звір. Він дивився вниз, у бік каламутного льоду, іноді підіймав морду й довго втягував холодне повітря.
Спершу це сприйняли як звичайну вовчу впертість: хтозна, що могло привабити хижака до старої ополонки. Але наступного дня він знову опинився там само, а потім і на третій день залишився біля того самого місця, ніби чекав сигналу з глибини, де вже ховалося щось страшне…
