— Чому саме так?
— Похідне від імені Влада.
Коли натовп розійшовся, поруч залишилися тільки батьки, Галина Степанівна й кураторка. Вони вітали її, говорили теплі слова, а Влада усміхалася й усе ще чула у вухах гул зали. Увечері вони поїхали до ресторану. Сиділи недовго: усі втомилися, та й сама Влада почувалася в такому місці незвично.
Мар’яна, колупаючи виделкою їжу, раптом запитала:
— А братів і сестер чому не покликала?
Влада опустила очі.
— Боялася, що нічого не вийде.
— Але ж вийшло, — м’яко сказала Галина Степанівна.
Вона ніби намагалася втримати вечір від звичної сімейної ніяковості.
Мар’яна зітхнула.
— Тепер, мабуть, зазнаєшся. І з нами розмовляти не станеш.
— Мам, навіщо ти так? — Влада втомлено подивилася на неї. Їй не хотілося, щоб радість знову перетворилася на провину.
Вона влаштувала близьких на ночівлю, а сама повернулася до студії. Щойно ввійшла, Богдан майже підбіг до неї.
— Владо, ви навіть не уявляєте, що зараз зробили.
— Що сталося?
— Колекція сподобалася. Замовлень багато. Дуже багато…
