Відтоді Влада жила між школою й сусідською квартирою. Заняття перед іспитами стали коротшими, і після консультацій вона майже не заходила додому: одразу бігла до Галини Степанівни. Та спершу садовила її на кухні, ставила чай, діставала теплі пиріжки, а Влада дякувала, їла швидко й усе поглядала на двері кімнати, де чекала робота.
— Ти б мої журнали подивилася, — сказала якось сусідка. — Дещо цікаве залишилося.
— Вони, мабуть, давно застаріли, — обережно всміхнулася Влада.
— Не поспішай судити. Це іноземні видання. Такі лінії ще не скоро ввійдуть у звичайну моду.
Журнали відкрили перед Владою інший світ. Вона розглядала сукні, костюми, пальта, а потім раптом брала олівець і змінювала виріз, переносила шов, прибирала зайву зборку. Галина Степанівна не сварилася. Вона тільки спостерігала й іноді питала:
— Знову щось побачила?
— Уночі придумалося, — відповідала Влада. — Тут можна зробити суворіше, а тут м’якше. Тоді фігура буде іншою.
Сукню до випускного вони закінчили швидко. Влада пішла в сусідню кімнату переодягтися, затамувала подих і вийшла до дзеркала.
Галина Степанівна прикрила рот долонею. Чорна тканина лежала на стрункій фігурі так природно, ніби цю сукню не перешили зі старої, а створили спеціально для неї. Вона не кричала про красу, не робила Владу чужою. Вона вперше показувала її такою, якою вона була всередині: тонкою, зібраною, світлою й упертою.
— Ну? — запитала Влада, обережно повертаючись.
— Дуже добре. Навіть краще, ніж я сподівалася.
Влада дивилася на відображення й уперше не шукала в собі недоліків. Їй хотілося милуватися, але вона робила це майже винувато, ніби краса теж була чимось чужим, тимчасово позиченим.
— Матері покажеш?
— Поки що ні. Скаже, що дурниця, що не до цього, що я знову собі вигадала.
— Тоді залиш сукню в мене. Цілішою буде.
Після іспитів Влада прийшла по вбрання майже в сльозах.
— Що сталося? — одразу запитала Галина Степанівна.
— Туфель немає. Балетки старі, сандалі теж. До сукні нічого не пасує.
— Не плач завчасно. Зараз подивимося.
Жінка відчинила шафу. На полицях стояли коробки, лежали акуратно складені речі. Влада відразу побачила лаковані човники, але не наважилася попросити. Галина Степанівна сама дістала їх.
— Приміряй.
Туфлі підійшли так точно, ніби довго чекали саме на неї. Коли Влада вдягла сукню разом із ними, образ раптом став цілісним. Сусідка вийшла й повернулася з ниткою перлів.
— Ні, не треба, — зніяковіла Влада.
— Треба. Після вечора повернеш.
Перли лягли на шию прохолодним світлом. Влада не витримала й заплакала.
— Дякую вам. За все.
Додому вона пішла просто в сукні й туфлях, щоб устигнути привести до ладу волосся. У коридорі Мар’яна завмерла.
— Павле, вийди. Подивися на доньку.
Батько з’явився з кімнати й завмер поруч із дружиною.
— Влада… яка ти красива.
— А раніше була некрасива? — тихо запитала вона.
Павло знітився, потер шию.
— Не так сказав. Просто зараз тебе ніби видно стало. Зовсім доросла.
Влада пішла до кімнати. Волосся вона не завивала: тільки ретельно розчесала довгі світлі пасма й залишила розпущеними. Вони самі лягали м’яко, і вперше їй здалося, що більше нічого додавати не потрібно…
