Коли Влада ввійшла на шкільне подвір’я, однокласники спершу майже не відреагували. Дівчата поверталися, але мовчали, ніби не могли відразу зрозуміти, що перед ними та сама Влада. На врученні атестатів, коли назвали її прізвище, вона підвелася й пішла до сцени. Залою пробіг шепіт. У колишній сірій тіні раптом побачили дівчину в сукні, від якої важко було відвести погляд.
Вона трималася прямо. Їй дуже хотілося повірити, що бодай тепер усе зміниться, що цей вечір стане іншим. Але урочиста частина ледве закінчилася, як старі голоси знову знайшли її.
— Ти що, магазин обчистила? — фиркнув один із хлопців.
— Відчепися, — сказала Влада.
— Сукню вдягла й вирішила, що королева? — кинула мимохідь найпомітніша дівчина класу.
У Влади всередині ніби щось згасло. Вбрання не стало захистом. Краса не закрила її від тих, хто звик бачити в ній лише зручну мішень. Вона взяла сумочку й вийшла, не чекаючи танців, фотографій і прощальних розмов. Ніхто не пішов за нею.
Біля під’їзду її чекала Галина Степанівна.
— Ну як?
— Ніяк.
Влада зняла перли й вклала сусідці в долоню.
— Не засмучуйся. Приходь. Будемо далі вчитися.
— Обов’язково.
Їй хотілося кричати, але з дитинства вона звикла ховати біль. Піднялася додому й довго лежала з розплющеними очима. Сукня висіла на стільці — красива, чужа й цілковито безсила перед людською жорстокістю.
До швейного навчального закладу Влада вступила легко. Їй навіть пропонували місце в гуртожитку, але вона відмовилася: тоді довелося б поїхати далеко від Галини Степанівни та її машинки. Сусідка стала не просто наставницею. З нею можна було говорити про тканини, фасони, страхи й радощі, які вдома здавалися порожніми вигадками.
Тепер Влада приходила після занять і вже сама розповідала:
— Сьогодні будували основу викрійки.
— І що?
— Багато з цього я зустрічала в книжках. Але там показали такі прийоми, про які я не знала.
Так минув перший рік. На другому, останньому курсі Влада вже впевнено знімала мірки, будувала викрійки, підганяла річ по фігурі й уміла виправити невдалий фасон. Її дедалі менше тягнуло до однакового фабричного одягу. Вона хотіла шити для конкретної людини, бачити її особливості й робити річ саме для неї.
Якось узимку викладачка оголосила:
— Завтра поїдемо на екскурсію до модного дому.
— А що там буде? — запитала одна учениця.
— Побачите, як працюють майстри, як створюють моделі, як готують колекції.
Влада майже не спала від хвилювання. Уранці студентів посадили в автобус. Вона сиділа біля вікна, дивилася на будівлі, вітрини, перехожих і відчувала, що дорога веде її кудись важливе.
Модний дім зовні виявився майже звичайною будівлею. Зате всередині Влада зупинилася. Манекени в костюмах, рулони тканин, світлі дзеркала, столи з журналами — усе це нагадувало сторінки, по яких вона колись водила пальцем у сусідській кімнаті.
— Не відставай, — нагадала кураторка.
— Зараз, — відповіла Влада, але очі вже чіплялися за кожну деталь.
Групу провели до просторої зали. У центр вийшли чоловік і жінка, представилися, почали розповідати про професію. Влада слухала, але на столику помітила свіжий журнал. Вона розгорнула його на моделях і забула про все. Кілька вбрань були прекрасними, але в деяких вона відразу побачила лінії, які просилися інакше. Рука сама потягнулася до ручки…
