Оксана відчула, ніби земля йде в неї з-під ніг.
— Тоді навіщо було звинувачувати мене?
— Генеральний директор з’ясував, що я замовив у вас роботу, не перевіривши університетського диплома, — Ерік опустив очі; з його обличчя було видно, як йому соромно. — Він наказав пояснити, чому гроші компанії пішли перекладачці без сертифікації. Інакше обіцяв звільнити.
— Тобто заради своєї роботи ви вирішили зруйнувати моє життя?
— Усе було не так просто, — він підвів на неї блискучі від сліз очі. — Наш адвокат, Володимир Гаврилов, запропонував заявити про неякісні переклади. За його словами, лише так можна було повернути гроші й уберегти компанію від юридичної відповідальності.
— Він запропонував вам брехню, — голос Оксани став гучнішим.
— Він назвав це захистом корпоративних інтересів, — гірко відповів Ерік. — У бізнесі правда важить менше, ніж фінансове виживання. Але від того дня, коли я підписав неправдиву заяву, я не можу спати. У мене донька вашого віку. Подивлюся на неї — і згадую ваше обличчя в новинах. Вас принижують перед усіма за те, чого ви не скоювали.
Оксана глибоко вдихнула, стримуючи емоції, готові вихлюпнутися назовні.
— Чому зараз? Чому ви не розповіли про це до суду?
— Бо злякався. Боявся втратити роботу, зарплату, репутацію, — зізнався він зірваним голосом. — Але потім я побачив, що з вами зробили. Суддя Гончар сміявся з вас, це показували по телебаченню. Я більше не зміг. Учора ввечері дружина сказала, що не залишиться з людиною, у якої немає честі. Вона має рацію.
З портфеля з’явився товстий конверт.
— Тут копії первісних перекладів і схвалення партнерів. Їхні листи: вони прямо хвалять вашу роботу. І моє письмове зізнання під присягою — я збрехав, бо компанія на мене тиснула.
Оксана взяла конверт тремтячими руками. Він був важкий: стільки сторінок, і кожна могла змінити перебіг її справи.
— Інженере Ліне, ви розумієте, чим ризикуєте? — м’якше запитала вона. — За неправдиві свідчення можна потрапити до в’язниці.
— Розумію, — Ерік сумно всміхнувся. — Краще в’язниця, але зі збереженою честю, ніж свобода, у якій я залишуся брехуном. Хочу, щоб донька могла пишатися своїм батьком.
Савчук підійшла до столу.
— Мені час вас провести. Ми вже порушуємо правила цими відвідинами.
Ерік перед відходом подивився Оксані просто у вічі.
— У вас надзвичайні здібності. Не вірте тим, хто намагається переконати вас у протилежному. І дозвольте дати пораду: завтра в суді покажіть не лише те, скільки мов знаєте. Поясніть, навіщо це потрібно. Нехай вони побачать, що талант лишається талантом і без сертифіката.
Після його відходу Оксана залишилася сама, вчепившись у конверт, мов у рятівне коло. Вона більше не стримувала сліз. Полегшення змішувалося з люттю: усе пережите виявилося наслідком корпоративної брехні.
Двері знову відчинилися. Ірина вбігла з розпатланим волоссям, намагаючись стримати паніку.
— Оксано, що сталося? Мені зателефонувала Савчук, сказала, що тебе відвідував Ерік Лін. Навіщо він приходив?
— Ось за цим. Це наш порятунок, — Оксана простягнула їй конверт.
Ірина квапливо переглянула документи. З кожною новою сторінкою її очі розкривалися дедалі ширше.
— Неймовірно. Тепер ми можемо розбити обвинувачення в шахрайстві: довести, що роботу виконано бездоганно, а скарги вигадані.
— А цього вистачить? Мені все одно доведеться відповідати професорам. І прокурор напевно скаже, що тепер Лін бреше, аби виручити мене.
— Так, ти маєш рацію, — Ірина сіла, гарячково обмірковуючи наступні кроки. — Потрібні додаткові підтвердження. Доведеться знайти двох інших заявників.
— Як ми знайдемо їх, сидячи тут?
— Цим займуся я, — Ірина дістала телефон. — Є люди, до яких можна звернутися. Якщо в Еріка заговорило сумління, може, заговорить і в решти.
Оксану повели назад до камери. У наступні години Ірина телефонувала, надсилала повідомлення, залучала всі доступні їй юридичні зв’язки.
Галина з цікавістю вдивилася в сусідку, що повернулася.
— Ти вже інакше виглядаєш. Щось сталося.
— Один із заявників зізнався мені, що збрехав, — Оксана присіла, ще не до кінця звикнувши до цієї новини. — Мої переклади були бездоганними. Компанія захищала свої інтереси, а заради цього на мене подали неправдиву скаргу.
— Система прикриває себе, — Галина тихо присвиснула. — Нічого нового.
— Тільки цього разу знайшлася людина, яка наважилася розповісти все, — Оксана подивилася на маленьке вікно високо над ними. — Він поставив на карту все, щоб зняти з мене обвинувачення.
— Отже, з’явилася надія?
— Більше, ніж надія. Підтвердження того, що я не божевільна й не помиляюся. Це вони помилилися щодо мене…
