Кожен такий вибір ранив її сильніше, ніж вона дозволяла будь-кому побачити. Причину Оксана шукала лише у своїй зовнішності, а образу ховала за незалежним виглядом і навмисною веселістю. Так вона закінчила школу, жодного разу не почувши зізнання, на яке потай чекала.
Вступивши до професійного училища, дівчина сподівалася, що серед нових знайомих усе зміниться. Але їй знову не писали записок, не чекали після занять і не проводжали додому, обережно взявши за руку. Поступово Оксана переконала себе, що в ній є непоправна вада і тому вона гірша за інших.
Подруги одна за одною виходили заміж, колишні однокласники заводили сім’ї, а її особисте життя так і не починалося. Батьки, відчуваючи біль доньки, уникали розмов про женихів. Навіть молодший брат Тарас, великий любитель жартів і розіграшів, ніколи не торкався цієї теми.
Минули роки. Оксана дедалі частіше думала, що назавжди залишиться сама і ніколи не стане матір’ю. Тарас устиг одружитися, поїхав разом із молодою дружиною до великого міста, знайшов хорошу роботу й обзавівся власним житлом.
Оксана працювала бухгалтеркою і жила у просторій квартирі, що залишилася від батьків. За робочим столом вона цілими днями перебирала папери й зводила цифри, а колеги намагалися не обговорювати при ній сімейні радощі. Якось одна співробітниця захопилася розповіддю про свою розумницю-доньку, і Оксана посеред розмови вийшла, замкнулася в кабінці вбиральні й проплакала там до кінця перерви.
Їй болісно хотілося дитини — сина чи доньки, хай навіть без чоловіка і звичної сім’ї. Однак чоловіки ніби не помічали її, а шукати випадкової близькості з напідпитку незнайомцем було для неї і страшно, і гидко. Вона й далі жила сама, переконуючи себе, що звикла до тиші великої квартири.
Одного разу Тарас приїхав на тиждень у відпустку. Його дружина мала приєднатися за кілька днів, і він вирішив зібрати колишніх одногрупників, щоб відзначити річницю випуску. Сестра сумувала за братом і відразу дозволила влаштувати зустріч у неї: місця вистачало, та й удома компанії буде спокійніше, ніж у галасливому закладі.
Разом із Тарасом за столом опинилося лише семеро людей — решта давно роз’їхалися хто куди. Оксана приготувала салати, закуски, соління й гаряче, а гості принесли напої. Їжі виявилося стільки, що її вистачило на два дні, і переночувати у великій квартирі теж змогли всі.
Чоловіки згадували роки навчання, розповідали про роботу й сім’ї, дивуючись тому, як швидко доросле життя змінило вчорашніх безтурботних студентів. Оксана не нав’язувалася, але друзі брата самі кликали гостинну господиню до столу. Для них вона була не сторонньою, а сестрою старого товариша, яка весь вечір дбала про гостей…
