Ніхто не чекав, що переконаний холостяк захоче одружитися, тим паче з жінкою, зовсім не схожою на його колишніх ефектних подруг. Оксана й сама відчувала: особливої пристрасті в його погляді немає, та й зазвичай він швидко втрачав інтерес до чергової обраниці. Але їй хотілося думати, що за незвичною стриманістю ховається несміливість перед серйозним почуттям.
Тарас, почувши про пропозицію, негайно приїхав поговорити з приятелем. Коротке захоплення могло закінчитися сваркою і розривом, а шлюб пов’язував людей куди міцніше. Брат майже не сумнівався, що Роман рано чи пізно скривдить Оксану, і хотів зрозуміти, навіщо той затіяв весілля.
Роман уперто повторював, що має намір одружитися. Він запевняв: бурхлива молодість набридла, настав час остепенитися, а таку дбайливу й хазяйновиту жінку він шукав усе життя. За його словами, саме тому попередні романи й не приводили ні до чого серйозного.
До кінця переконати Тараса йому не вдалося, але весілля все-таки відбулося. У простій білій сукні й легкій фаті, що ледь трималася на неслухняних кучерях, Оксана сяяла від щастя. Виголошуючи перший тост, брат нагадав нареченому, що переламає йому ноги, якщо той завдасть сестрі болю, а потім побажав молодятам сімейного щастя.
Коли гості вимагали поцілунку, наречена ніяковіла й відводила очі. Роман не наполягав, лише швидко торкався губами її щоки. Усі навколо жартували, а Оксана червоніла дедалі дужче й нарешті вийшла з душної зали подихати.
Біля дверей вона випадково почула розмову кількох гостей. Хтось уїдливо зауважив, що навіть у такої непримітної нареченої знайшовся жених. Старе приниження озвалося знайомим болем, однак Оксана змусила себе подивитися на те, що сталося, інакше: усі визнані красуні залишилися в минулому, а заміж Роман покликав саме її.
Повернувшись до нареченого, вона трималася гордо й усміхалася вже щиро. Зате перша шлюбна ніч принесла розгубленість: Роман просто заснув. Наступної ночі нічого не змінилося.
Оксана не наважилася розпитувати чоловіка. Після свята він утомився і важко приходив до тями, тому вона дбайливо приносила йому питво й чекала, коли він відпочине. Лише за тиждень Роман вирішив, що далі відкладати подружню близькість не можна.
Він був м’який, але вимкнув світло, і все сталося без тепла й бажання, на які сподівалася Оксана. Навіть цьому вона зраділа, хоча вже розуміла: як жінка вона майже не приваблює чоловіка. Визнавати правду не хотілося, адже тепер у неї все ж був офіційний чоловік, а отже, вона могла вважати себе такою самою, як інші.
Двором і коридорами офісу Оксана ходила з незвично високо піднятою головою. Сам статус дружини здавався їй доказом того, що вона не гірша й не ущербніша за інших. А головне, у їхньому домі ще могли з’явитися діти — і донька, і син, яких вона мріяла оточити всією нерозтраченого любов’ю…
