Ще за сім місяців Аміра визнали винним у підробленні документів і замаху на шахрайство. Йому заборонили обіймати посади, пов’язані з управлінням фінансами, і зобов’язали відшкодувати збитки. Саміра визнала провину в утриманні паспорта й погрозі неправдивим звинуваченням, а Набіль — у незаконному обмеженні волі та спільному примушуванні; суд призначив їм штрафи й зобов’язав виплатити Анні компенсацію. Примушування суд урахував і під час призначення покарання Амірові як організаторові схеми. Компанії довелося продати одну з інвестиційних квартир, закрити відділ і погодити нові умови застави родинного будинку. Частина працівників звільнилася, решта продовжила роботу під фінансовим контролем, запровадженим кредиторами під час реструктуризації. Лейла після свідчень влаштувалася до невеликої аудиторської компанії.
Анна поверталася до роботи поступово. Першу зустріч із замовником вона провела в чужій переговорній, бо власного офісу вже не було. Почувши клацання автоматичного замка, збилася посеред фрази й попросила залишити двері відчиненими. Клієнт ні про що не запитав. За місяць він підписав невеликий договір, а потім порекомендував студію знайомим. Вони з Ольгою орендували дві кімнати над крамницею, купили вживаний стіл і розклали на полицях зразки тканин.
Іноді Амір досі снився їй колишнім: ставив на стіл гарячу вечерю, усміхався й запитував, чому вона не відповідає. Анна прокидалася з тугою за людиною, якої, можливо, ніколи не існувало цілком. Вона перестала соромитися цієї туги. Можна було пам’ятати хороше й водночас не заперечувати того, що він скоїв. Це розуміння прийшло не як прощення, а як право більше не сперечатися з власними почуттями.
Мати дізналася правду не з чуток. Анна сама розповіла їй усе по відеозв’язку, без звичного «не хвилюйся». Мати довго мовчала, витираючи обличчя краєм домашньої кофти, а потім сказала: — Ти не винна в тому, що повірила. Ти відповідаєш лише за те, що зробила, коли дізналася.
Ці слова Анна записала на аркуші й тримала в шухляді робочого столу.
Обручку вона повернула через Павла. Паспорт поклала в ту саму шухляду, замкнула її своїм ключем, а за хвилину знову відімкнула. Їй більше не треба було ховати власне життя, щоб почуватися його господинею. Перед першим великим контрактом Анна спокійно прочитала кожну сторінку, попросила замінити нечіткий пункт і поставила підпис лише після виправлення.
Увечері вони з Ольгою пили чай серед рулонів тканини й сміялися з криво зібраної полиці. За вікном спалахували вогні великого міста. Анна перевернула телефон екраном донизу, не стала вдруге перевіряти двері й уперше за довгі місяці помітила, що чай іще теплий. Та ніч стала останньою в домі Аміра й останньою, коли її мовчання сприймали за згоду.
