Їхній зв’язок почався три місяці тому в приміщенні волонтерського складу, куди Олена привезла коробки з перев’язувальними матеріалами. Артем тоді полагодив генератор, що заглух, потім підвіз її додому, а за тиждень прийшов замінити кран. Спершу вона розповідала йому про безсонні ночі та короткі розмови з чоловіком. Уперше вони поцілувалися в ліфті після чергової тривоги; Олена відступила, але ввечері сама написала Артемові. Згодом узагалі перестала говорити про Олександра. Вечорами коханець залишав взуття за дверима, щоб сусідка не помітила, і йшов до світанку.
Олена не вважала себе нещасною. Їй було страшно жити від одного повідомлення до іншого, соромно через роздратування на чоловіка й приємно, що поруч знову є людина, чиї плани вміщуються в календар. За тиждень до першого поцілунку вона написала Олександрові: «Нам треба поговорити». Він зміг зателефонувати лише пізно вночі, двічі запитав, що сталося, але Олена відповіла, що просто втомилася. Згодом цю розмову, яка так і не відбулася, вона перетворила для себе на доказ того, що чоловік однаково її не почув би. Це не заважало їй видаляти листування, міняти постільну білизну перед його дзвінками й здригатися, коли Наталя без попередження піднімалася до них на чай.
Артем відкрив на телефоні розрахунок. Для оренди майстерні потрібен був внесок у триста тисяч гривень; ще майже стільки ж обіцяв вкласти його знайомий. Якщо грошей не буде до кінця тижня, приміщення віддадуть іншому. Артем говорив про два робочі місця, стабільний заробіток і невелику квартиру неподалік. Він показував знімки воріт, кімнати для клієнтів і навіть старого дивана, який збирався поставити біля вікна. Олені він обіцяв закріпити суму її внеску та частку в спільній справі окремою угодою, коли власник надішле остаточні документи.
— У тебе під вікнами стоїть сума, якої нам вистачить, — сказав він. — Машиною майже не користуються. Олександр місяцями далеко, а твоє життя минає тут.
Олена нагадала, що позашляховик Олександр придбав ще до шлюбу. Перед тривалою службою він оформив у нотаріуса широкі повноваження, які давали їй право продати машину від його імені. Документ міг знадобитися в разі невідкладного лікування Наталі або евакуації родини, але це обмеження вони обговорили усно. У кабінеті пахло папером і кавою, і Олександр тоді сказав: «Тільки якщо станеться справжня біда й до мене не можна буде додзвонитися». На вулиці він двічі перепитав, чи зручно їй буде возити матір на великій машині, і показав, де лежить запасний ключ. Олена відповіла, що все розуміє. Тепер вона закрила теку, але не поклала її назад до шухляди…
