Уранці Наталя чекала біля під’їзду з тростиною та полотняною сумкою. Олена допомогла їй влаштуватися на пасажирському сидінні, склала ходунки в багажник і ввімкнула обігрів. Після операції свекруха рухалася повільно, а дві поїздки на тиждень були частиною відновлення. Таксі з просторим салоном коштувало дорого й не завжди приїжджало під час повітряної тривоги. Без джипа Наталі довелося б пропускати частину призначених процедур або просити допомоги у волонтерів.
Дорогою Наталя провела долонею по панелі й усміхнулася. Олександр сам шукав цей джип майже рік, відкладав із кожного підробітку й у дощ їздив по нього на інший кінець області. Машина була не нова, зате витримувала розбиту дорогу до лікувального центру. У перші місяці війни нею вивозили літніх сусідів і привозили ліки до селища, де не працювала аптека. Олена знала цю історію, але сьогодні кожне слово звучало так, наче свекруха ненавмисно перелічувала ціну її майбутнього вчинку.
— Учора в тебе хтось був? — запитала Наталя, коли Олена допомагала їй вийти. — У передпокої пахло чоловічим одеколоном.
Олена відповіла, що заходив майстер перевірити проводку після стрибка напруги. Свекруха без жодних підозр кивнула й попросила не забути передати Олександрові: лікар дозволив їй потроху ходити без опори. Після процедури Олена відвезла Наталю додому. Та забрала ходунки й залишила в машині лише термос, щоб скористатися ним під час наступної поїздки.
Повернувшись додому, Олена зажадала, щоб Артем шукав інше джерело фінансування. Він показав виписку: частина грошей у нього справді була, решта пішла на старий борг за обладнання. Мотоцикл він уже виставив на продаж, інструменти потрібні для роботи, а банк відмовив через нерегулярні доходи. Він говорив без погроз, але холодніше, ніж раніше.
Олена відкрила банківський застосунок. На спільному рахунку залишалося шістдесят вісім тисяч гривень — запас на комунальні платежі, ліки та екстрену поїздку. Окремі заощадження Олександра вона використати не могла. Вона подала попередню заявку на кредит, побачила суму щомісячного платежу й закрила сторінку: її зарплати адміністраторки не вистачило б навіть на половину. Можна було продати прикраси й побутову техніку, але Артемові потрібно було в кілька разів більше.
Артем сказав, що більше не хоче ховати черевики на сходовому майданчику й іти в темряві. Якщо майстерню забере хтось інший, він поїде працювати в сусідню область і не проситиме Олену чекати. Після його відходу вона спустилася у двір, прибрала з даху джипа мокре листя й уперше сфотографувала номер кузова для оголошення…
