Зоряна увійшла в цю історію вже після народження дівчинки. Спершу перевірила головне. Добути потрібний біоматеріал за її можливостей виявилося неважко. Справжнім батьком Єви справді був Турчак. Але Зоряна вирішила перевернути правду. Вона переконала Мирона, що дитина його, підсунула йому потрібний результат, а потім зробила так, щоб документ опинився в кишені старого костюма. Випадковість мала виглядати випадковістю. І Дарина, наївно вірячи чоловікові, знайшла папір саме тоді, коли це було потрібно.
Тепер усі фігури на дошці рухалися нервово й навпомацки. Дарина металася між підозрами й стеженням. Мирон мовчав, побоюючись сімейного скандалу. Уляна тим часом устигла захопитися лихим байкером і шукала приводи опинитися поруч із новим предметом захвату. Мирон, помітивши її томління, несподівано злякався втратити коханку й прийшов до Зоряни по пораду. Він не знав, що його наставниця давно тримає в руках усі нитки.
Байкер у початковій виставі Зоряни не передбачався, але вона вміла перебудовуватися на ходу. Вона пообіцяла Миронові повернути увагу Уляни, якщо він опанує мотоцикл і з’явиться перед нею в новому образі. Артист погодився. Заради ефектного перевтілення він був готовий терпіти навіть страх. Зараз він займався з дівчиною-інструкторкою і не підозрював, що кожне тренування наближає його не до любовної перемоги, а до чужого вироку…
Дарина й Богдан ще кілька разів приїжджали до особняка. Вони бачили, як Мирон виходить звідти в шкірі й шоломі, як невпевнено сідає за кермо, як дівчина-інструкторка терпляче показує йому рухи. Спочатку він тримався скуто, боявся різких поворотів, надто довго ставив ноги, озирався, ніби шукав підказку. Потім посмілів. У ході знову з’явилося звичне самовдоволення, ніби він уже бачив себе головним героєм нової ролі.
Дарина дивилася на все це з холодним подивом. Тест ДНК, таємна донька, загадкова фірма, мотоцикл, шкіряний образ — нічого не складалося в одну картину. Версія про зйомки остаточно розсипалася. Версія про викрадення теж. Залишалося визнати: Мирон добровільно бере участь у чомусь, про що не збирається розповідати дружині.
Богдан тримався поруч спокійно. Він не квапив її з висновками, не вимагав негайно все розповісти батькові, не тиснув порадами. Іноді вони сиділи в машині мовчки, і Дарина з подивом розуміла: це мовчання не обтяжує. Поруч із Мироном тиша завжди була службовою, наповненою очікуванням його наступного бажання. Поруч із Богданом вона вперше за довгий час могла просто дихати.
Зоряна тим часом змінювала плани. Історію з мотоциклом треба було пришвидшити. Фестиваль байкерів, призначений за два тижні, підходив ідеально. Натовп, шум, шкіра, метал, рев моторів, захоплені глядачі й достатньо хаосу, щоб підготовлена випадковість виглядала долею. Її технічні люди вже вивчали трасу, міст, огорожу, слабкі місця. Зоряна не любила невизначеності. Якщо ставити фінальну крапку, то так, щоб ніхто не помітив руки, яка тримала перо.
Вона знайшла Мирона в дальній кімнаті особняка перед дзеркалом. Він приміряв шкіряне вбрання й милувався собою з такою серйозністю, що Зоряна ледь не скривилася. Не чоловік і не артист, а павіан біля вітрини, подумала вона. Тут же обірвала себе. Навіть дурний пішак може зіграти важливу роль, якщо поставити його на потрібну клітинку.
— Завтра отримаєте новий комплект, — сказала вона. — Той самий, про який говорили. Але натомість мені потрібно, щоб ви перестали боятися на мотоциклі. Уляна має побачити не учня, а чоловіка, заради якого можна забути будь-якого байкера.
Мирон пожвавішав. Його слабкість до красивого одягу була сильнішою за обережність.
— Думаєте, це спрацює?
— Вона оцінить ефект, — сухо відповіла Зоряна. — А справляти враження ви вмієте все життя. От і займіться звичною справою.
Уляна відреагувала саме так, як було потрібно. Коли Мирон повідомив, що тепер теж долучається до світу байкерів і збирається з’явитися на фестивалі, вона прийшла в захват. Очі заблищали, голос став дзвінкішим. Їй подобалася сама думка: знаменитий актор змінює гладкий смокінг на шкіру й метал заради неї. Єдине, що її тривожило, — чи встигне вона підібрати ефектне вбрання.
Зоряна вирішила цю проблему миттєво. До фестивалю Уляна отримала обтислий шкіряний костюм із металевими деталями. У ньому вона виглядала зухвало прекрасною, як мисливиця за чоловічими поглядами. Мирон, побачивши її, майже забув, що все це почалося з ревнощів до якогось мотоцикліста. Він знову почувався головним героєм.
Уранці того ж дня Лука Назарович Турчак отримав конверт особисто в руки. Люди Зоряни подбали, щоб лист дійшов без затримок і зайвих очей. Усередині лежали два аркуші: запрошення на фестиваль із переліком учасників і копія тесту ДНК, де батьком Єви Кравчук значився Мирон Ковальчук.
Обличчя Турчака не змінилося відразу. Воно ніби скам’яніло зсередини. Він повільно перечитав рядки, поклав аркуш на стіл, знову взяв. Слова нікуди не зникли. Ім’я актора стояло поруч з іменем дівчинки, яку весь дім вважав його донькою. Але гіршим було інше: серед учасників фестивалю значилися Мирон і Уляна.
Непрохані спогади піднялися з минулого, хоча Лука Назарович давно навчився зачиняти ці двері. Колись він був підлітком із виправного закладу для важких хлопців. Стара похмура будівля, суворий розпорядок, навчання, робота, короткі вільні години. Саме там він несподівано полюбив читати. Бібліотека була бідною, книжки потерті, але він ковтав усе, що знаходив. Найсильніше його тоді зачепила трилогія Теодора Драйзера про бажання, гроші, владу й людину, яка будує себе сама.
Френк Каупервуд став для юного Луки майже дороговказною зіркою. Він вирішив вибратися, здобути освіту, зайнятися фінансовими справами й стати людиною, перед якою відчиняються двері. Довго й уперто йшов до цього. Лише перший капітал здобув не за книжковими правилами. Він зрадив найближчого друга. Беркут довіряв йому, а Лука обрав гроші й безпеку. Про це він потім майже не думав. Точніше, навчився не думати.
Кохання до Уляни він вважав знаком долі. У романах його кумира теж було пізнє, майже останнє кохання до юної красуні. Лука навіть розшукав зображення жінки, яка стала прообразом тієї героїні, довго розглядав її обличчя й переконувався: Уляна дана йому не випадково. Та сама бездоганність ліній, та сама холоднувата краса, та сама влада над чоловічою уявою. Він вірив своїй дівчинці цілком. Не хотів і не міг уявити, що вона здатна на обман.
Єву він утримував сумлінно, хоча справжньої батьківської ніжності так і не відчув. Це бентежило його, але він не зазирав у себе надто глибоко. Тепер папір ніби насмішкувато все пояснював. І все ж Турчак не повірив одразу. Він звик перевіряти. Він поїде на фестиваль, побачить Уляну на власні очі, зрозуміє, хто і навіщо надіслав йому цю гидоту. Якщо це наклеп, винний пошкодує. Якщо правда — колишнього світу вже не буде.
Він довго сидів за столом, не викликаючи охорону й не віддаючи розпоряджень. Перед очима стояла Уляна: сміючись, вередуючи, простягаючи тонку руку, коли їй хотілося нової покупки чи поїздки. Він знав її легковажність і все одно називав це ніжністю. Знав порожнечу багатьох її слів і все одно чув у них музику. Кохання в його віці було не світлом, а засліпленням. І він сам колись погодився не бачити…
