За кермо байка сіла дівчина. Мирон влаштувався позаду незграбно, довго шукав положення, потім нарешті завмер. Мотоцикл різко зірвався з місця й зник за поворотом. Дарина прошепотіла, що це схоже на викрадення, але Богдан похитав головою.
— Ні. Він сів сам. Його ніхто не змушував. Зараз важливіше зрозуміти, що це за фірма.
Він запропонував не кидатися слідом, не палити нерви й пальне, а спершу пошукати відомості про «Факіра на годину». У сучасної компанії мають бути сайт, перелік послуг, відгуки, сліди в мережі. Думка виявилася розумною. За пів години вони сиділи в тихому кафе за дальнім столиком, перед ними стояли дві чашки кави й розкритий ноутбук Богдана. У передбачливого чоловіка в машині знайшлися запасні телефони, планшет, старі сім-карти й безліч дрібниць, які Дарині здавалися приладдям зі шпигунського фільму.
Вона не втрималася від подяки, і Богдан, трохи зніяковівши, пояснив:
— Це все залишилося з тієї пори, коли я сам намагався зрозуміти, що відбувається в моєму домі. Коли дружина вирішила піти, я спершу повірив, що причина в мені, у пораненні, у тому, що зі мною стало важко. А потім з’ясувалося: вона давно дивилася в інший бік. Сусід, колега, потім знайомства через мережу, нове кохання. Моє каліцтво просто стало зручним поясненням.
Дарина слухала, майже не рухаючись. У його словах не було скарги, лише втома людини, яка колись уже пройшла через приниження і тепер упізнавала чужий біль без довгих пояснень. Їй стало легше. Не тому, що його біда була схожа на її, а тому, що поруч опинилася людина, здатна не відмахнутися, не порадити нову сукню замість відповіді, не знецінити тривогу. Мирон майже ніколи не питав, що в неї на душі. Він щиро вважав, що смуток можна закрити подарунком, відпусткою чи дорогою сумкою.
Богдан говорив без натиску, не вимагаючи співчуття й не перетворюючи минуле на сповідь заради жалості. Від цього його відвертість здавалася особливо дбайливою. Дарина дивилася на його ліву руку, на відсутні пальці, на спокійну звичку ховати біль у коротких фразах, і вперше за довгі дні відчула не лише страх, а й опору.
Сайт фірми знайшовся швидко, але ясності не додав. Формулювання були туманними, ніби їх спеціально писали так, щоб обіцяти все й не називати нічого. Компанія бралася допомагати при сімейних конфліктах, робочих складнощах, делікатних обставинах, виконувати бажання й створювати «правильні умови». Один слоган неприємно зачепив Дарину: диво нібито приходить до тих, хто готовий у нього повірити. Тепер дива здавалися їй пастками, загорнутими в красивий папір.
Богдан переглядав сторінки методично: реєстраційні відомості, старі відгуки, фотографії зі свят, рекламні обіцянки. Дарина ж увесь час поверталася поглядом до вивіски. Факір — людина, яка показує порожню долоню, а за мить дістає з неї неможливе. Якщо Мирон прийшов саме сюди, комусь знадобилося не диво, а обман, поставлений зі смаком і розрахунком.
Вони довго читали розмиті тексти, уривки відгуків, згадки в мережі. Прямої відповіді не було. Але Дарина вже не шкодувала, що вони не кинулися за мотоциклом. Якщо Мирон сам увійшов у цю гру, значить, правда десь поруч. Не сьогодні, то завтра. Не одразу, то поступово. Тепер у неї був свідок, помічник і хоча б одна людина, яка вірила її тривозі…
