О третій годині дня я сиділа на шкіряному дивані у вітальні, закинувши ногу на ногу. У келиху було червоне вино. За вікнами лишалося те саме важке сіре небо, вітер свистів у щілинах, а всередині чулося цокання золотого підлогового годинника. Після криків у прибудові тиша здавалася особливо густою. Я чекала чоловіка — людину, яка ще не знала, яку зустріч йому приготувало повернення.
Саме в цей час біля воріт з’явився знайомий Mercedes. Через камеру я побачила, як Андрій виходить із машини. Чорне пальто було пошите на замовлення; в руці — дорога валіза. Він поправив укладене волосся й усміхнувся. Вигляд успішного директора, який завершив справи. Йому лишалося пройти до дому й прийняти роль убитого горем чоловіка, для якої, як він гадав, уже підготували всі обставини.
Двері відчинилися за відбитком його пальця. Разом з Андрієм до вітальні ввійшов знайомий запах парфумів. Він чекав застати матір у вдаваних сльозах, побачити наслідки «нещасного випадку», можливо, зустріти судмедекспертів. Натомість побачив мене на дивані. Валіза вислизнула з його руки й ударилася об край столу. На обличчі ще тримався слід усмішки, але очі вже видавали переляк.
— Оксана? Як… Чому ти тут?
Він часто моргав, не в змозі прийняти побачене. Я була жива й сиділа у власному домі, а для чоловіка це виявилося незбагненним видовищем. Я поставила келих на скляний столик, підвелася, розгладила сукню. Він стежив за кожним рухом. У його блідості й розгубленості було більше правди, ніж у всіх ніжних словах, сказаних перед від’їздом. Дбайливий чоловік не мав би так лякатися живої дружини.
— Що тебе дивує, любий? Ти повернувся з поїздки, я вдома. Чи сподівався зустріти когось іншого? Маму з сестрою? Судмедекспертів?
— Я не розумію… Щойно з аеропорту, одразу сюди. Ти мене лякаєш. Де мама? Де Аліна? По магазинах пішли? Чому так тихо?
Він намагався знову заговорити звичайним голосом, але слова не слухалися. Руки вкрилися потом, погляд метався кімнатою в пошуках тих, хто міг би пояснити йому провал. Я не допомагала. Чоловік хотів спертися на звичне сімейне розташування сил, а у вітальні лишалися тільки він і я. Ні мати, ні сестра не виходили йому назустріч і не брали на себе незручну розмову.
— Вони на складі, — відповіла я. — Мамі захотілося морепродуктів, от вона й покликала Аліну допомогти. Мабуть, знайшли там щось особливо цінне: все ніяк не вийдуть. Ти старший син, повернувся додому — сходи, привітайся. Подивися, що твоя мати зуміла влаштувати.
Я навмисне говорила так, ніби йшлося про господарську дрібницю. Андрій почув слово «склад», і йому стало не до подальших розпитувань. Він залишив валізу у вітальні й кинувся до прибудови. Я налила ще вина й пішла слідом. Мені хотілося побачити, як він зустрінеться з результатом задуму, який обговорював за зачиненими дверима, певний, що я ніколи про нього не дізнаюся.
Двері морозильної камери лишалися відчиненими. З прибудови долинали хрипкі стогони Лідії Павлівни. Андрій зупинився на порозі. Під світлом лампи він побачив Аліну, яку все ще тримала мотузка: вкрите інеєм пальто, посинілі обличчя, нерухомі розплющені очі. На підлозі лежали біла сумка, золото й прикраси. Поруч була мати. Він дивився на них, не в змозі відразу прийняти, що сталося в приготованій для мене камері.
— Аліна… Ні! Мамо, що сталося? Хто це зробив?
Він кинувся до сестри, обхопив її, почав трусити, ніби міг розбудити. Але тіло лишалося нерухомим. Лідія Павлівна поповзла до сина й вчепилася в його пальто. Тепер перед нею з’явилася людина, яку можна було не лише просити про порятунок, а й нацькувати на мене. Вона вказувала на двері, захлинаючись звинуваченнями, і вимагала, щоб Андрій помстився за сестру.
— Це Оксана! Вона влаштувала пастку! Змусила Надю зв’язати Аліну, згубила її! Убий цю тварюку, Андрію! Не залишай так, помстися!
Він обернувся. На зміну потрясінню прийшла лють. Андрій кричав, що я посміла зачепити його сім’ю, що він мене розірве. Схопив залізний м’ясний гак, який лежав на підлозі, і кинувся в мій бік. Я стояла в дверному прорізі, не відступаючи. Йому хотілося побачити мій страх, отримати владу бодай у цю мить, але замість очікуваного благання він зустрів спокійний погляд…
