Вона завжди вважала Лесю надто вихованою для справжнього скандалу. Дівчина з дипломом, книжкова, правильна. Натисни — і почне виправдовуватися, пояснювати, шукати підтримки в чоловіка.
А Назар скаже кілька винуватих слів, попросить дружину «не загострювати» і сам умовить її поступитися. Головне — заселити Марину. Коли вона розставить коробки в бабусиній квартирі й переночує там кілька разів, витягти її буде куди важче. Якщо Леся почне чинити опір, можна зіштовхнути подружжя лобами. Квартира, де вони жили, належала Назарові, і Галина Степанівна пам’ятала цей важіль.
Вона вже майже бачила, як Марина фотографується на тлі старого серванта й хвалиться «новою квартирою». Ця картинка гріла її сильніше за будь-які доводи.
Леся дивилася без метушні. Ні сліз, ні крику, ні закликів до совісті, якої у свекрухи в таких справах не знаходилося. Потім вона ступила вперед і всміхнулася привітно, навіть надто рівно.
— Звісно, Галино Степанівно, — сказала вона дзвінко, майже радісно. — Які можуть бути питання? Не допомогти рідній сестрі чоловіка — це ж зовсім некрасиво. Треба лише оформити кілька формальностей. Хвилинна справа.
Свекруха кліпнула. Такої реакції вона не чекала.
Леся дістала телефон і ввімкнула відеозапис. На дисплеї спалахнула червона цятка, побігли цифри таймера.
— Раз ви наполягаєте, щоб Марина негайно заселилася в квартиру моєї бабусі й скористалася моєю машиною, — голос Лесі став твердішим, — зафіксуймо юридичні та фінансові зобов’язання. Щоб потім не виникло неприємностей ні із законом, ні з документами. Ми ж чесні люди, правда?
Галина Степанівна завмерла з ключами. Її напір натрапив не на сльози, а на щось сухе й холодне.
— Які ще зобов’язання? — насторожилася вона. — Ти що це вигадала?
Леся не стала відповідати одразу. Вона розвернулася, підійшла до тумби, де лежав розкритий ноутбук, і підняла кришку трохи вище. Екран ожив, біле поле документа розгорнулося на весь монітор.
Пальці Лесі лягли на клавіатуру. Клацання посипалися швидко й точно, як дрібний дріб по склу…
