Леся ледь помітно підняла брову.
— Транспорт?
У Галини Степанівни та її доньки з транспорту був хіба що старий велосипед на дачі, який давно більше іржавів, ніж їздив. Але свекруха не стала нічого пояснювати. Вона скинула дзвінок, грюкнула долонею по столу й підвелася так різко, що стілець заскрипів ніжками.
Розмова була потрібна лише для вигляду. Усе вона вирішила ще до приходу — це читалося в її спині, коротких кроках і в тому, як вона пішла не до виходу, а просто до гачків із ключами.
Назар поспішив за матір’ю, схожий на людину, яка біжить поруч із шафою, що котиться, і не знає, як її зупинити. Леся йшла останньою; всередині стало тихо.
Галина Степанівна зупинилася перед гачками, поправила комір кофти й уважно оглянула зв’язки. Її погляд миттєво знайшов важкі бабусині ключі.
— Усе, тягнути не можна, — сказала вона тоном людини, яка підписує розпорядження. — Дівчина на вулиці. Леся, давай ключі.
Відповіді вона не дочекалася. Короткі пальці потягнулися до гачка, метал тривожно дзенькнув, і важка зв’язка опинилася в її долоні.
— Назарові друга квартира без потреби, — голосно промовила свекруха, ніби їй хтось заперечував. — Маринка поживе там, звикне, за комунальні витрати допомагатиме. Тобі ж легше. Ти ще пів року свої документи збиратимеш, а житло тим часом порожнє. Ми тобі клопіт знімемо.
Леся стояла всього за крок. Вона не закричала, не кинулася відбирати зв’язку, не стала хапати свекруху за руку. Лише дивилася уважно й холодно, так, як дивляться на людину, яка сама, без підказки, заходить туди, де для неї вже розставлені капкани.
За її спиною Назар видав якийсь тонкий звук, на кшталт скрипу гумової іграшки, і притулився плечем до косяка.
А Галина Степанівна, не зустрівши спротиву, остаточно розправила плечі. Її погляд ковзнув до брелока від Лесиної машини.
— І машину на пару днів візьмемо, — майже недбало кинула вона, знімаючи ключі з сусіднього гачка. — Маринкині коробки перевезти треба. Ти все одно вдома сидиш, у комп’ютер дивишся. А платити за перевезення — грабунок. Назар з’їздить туди-сюди, сестру забере. Заодно машина без діла стояти не буде.
Обидві зв’язки лягли в її кулак. Для Галини Степанівни все складалося просто: чужа квартира, машина й час уже майже стали сімейним майном, бо вона так вирішила…
